Роберт Луїс Стівенсон – англійський письменник, корінний шотландець, син і онук шотландських інженерів, знаменитих будівельників маяків. Уже в цих фактах біографії письменника є щось загадкове, романтичне. Твори Стівенсона сповнені екзотики, мрій про щастя.
Починає письменник писати рано – у віці шести
років він почав диктувати своїй матері, Маргарет, перше оповідання, яке мало
назву «Історія Мойсея». А вже в 15 років видає свою першу книгу.
Згодом через хворобу
він оселяється на острові Самоа, і тут разом з аборигенами бере участь у
визвольній боротьбі острів'ян проти німецьких колонізаторів. Стівенсон багато
подорожує, знайомиться з відомими митцями свого часу, створює ряд
літературно-критичних робіт «Етюди про добре знайомих людей» – пише про Александра Дюма, Жуля Верна та інших.
Світову славу Стівенсону, звісно, приносить роман «Острів скарбів» (1883), який було визнано зразком пригодницької літератури. Коли Стівенсон починав писати роман, то він публікував його окремими частинами під псевдонімом «Капітан Джордж Норт» в дитячому журналі «Young Folks».
Що підштовхнуло
Стівенсона до написання роману «Острів скарбів»? Сам письменник згадував, що
одного разу він спостерігав, як його пасинок Ллойд Осборн щось малював і
креслив. Стівенсон теж накреслив карту уявного острова. Своїми контурами він
нагадував товстого дракона. Кинувши погляд на карту, письменник ясно побачив,
як серед вигаданих лісів заворушились герої його майбутньої книги, їхні
засмаглі обличчя і блискуча зброя з’являлися в найнесподіваніших місцях. Вони
снували туди і сюди і шукали скарби на кількох квадратних дюймах цупкого
паперу.
Роман написаний про
піратів, які називають себе «джентльменами фортуни». В їхньому житті все
залежить саме від фортуни: якщо пощастить, повернуться з грошима, не пощастить
– загинуть у бою, сутичці або на шибениці.
До речі, переклади романів Стівенсона на українську мову, які видавалися за часів СРСР, страждали не тільки від цензури, але й від того, що перекладачі погано володіли піратською термінологією. Натомість новий український переклад у 2018 році здійснив фахівець з історії піратства Віктор Губарев, «доклавши максимум зусиль, щоб пірати вісімнадцятого століття віднайшли ту українську, яка б відповідала місцю й часу».
Стівенсон написав
багато романів, і у всіх них є те, що можна назвати стильовою особливістю
автора – екзотичність, щедрий історичний колорит, осуд несправедливості
соціальних стосунків.
У пригодницькому жанрі
написані романи «Викрадений» (1886), «Чорна стріла» (1888), «Володар Баллантре»
(1888).
Серед визначних
літературних напрямів особливе місце посідає романтизм, що подарував світові
твори, сповнені пригодницької відваги. Роберт Льюїс Стівенсон – один з
найвидатніших письменників цього напряму. У його творах історичні факти
переплітаються з легендами давньої Шотландії, підносяться найкращі риси
народного характеру, а захоплюючі події пов’язані боротьбою добра і
зла.
У 1875 році письменник написав відому баладу «Вересовий трунок», яку неможливо відрізнити від суто народної поезії. У цьому творі автор возвеличує незламність простого народу, його нескореність жорстокій силі зла і насилля, відданість рідним святиням.
Роберт Стівенсон недарма вибрав для висвітлення такої теми, образ ліктів – легендарних людей, які, за переказами, були дуже малими на зріст. Вражає цей контраст маленької людини, котра жила «в темрявих підземеллях», та її великого світлого серця, яке «не злякає тортура» за відмову відкрити таємницю, «що клявся повік берегти», і тим самим зрадити свій народ. Є ще одна причина, яка спонукала до цієї відмови. Це – небажання плазувати перед ворогом, горде презирство до нього, ненависть за страчених рідних і друзів. І знову вражає контраст: похмурий король, що «сіяв смерть і жах», сидячи на коні, звисока наказує броварям відкрити таємницю трунку; знизу на нього дивляться полонені, маленькі, мов діти, батько з сином. Але які різні у них сили! У цьому – ще одна з тем балади: неспроможність зла побороти добро.
Немає коментарів:
Дописати коментар