Тепле, як гарна весна.
Вишня вдяглася в
намисто,
Мама щаслива й сумна.
Там за село проводжала
Долю мою молоду….
Щедро мені щебетала
Мамина вишня в саду…
Ці римовані рядки
читати не можна…бо вони самі собою співаються, наче так було завжди.
... Пісня дуже швидко
розлетілася по всій Україні і за її межами. Понад шістнадцять тисяч листів у ті
роки одержало Українське радіо з проханнями надіслати ноти й слова або виконати
пісню в день народження мами.
А мамина вишня, в
асоціації з іменем Раїси Панасівни Кириченко, це не просто пісня чи дерево, це
уже і пам'ять, і пам’ятник, і вічна скорбота за нею та її мамою, і музей-садиба
«Мамина вишня». Там дуже часто звучить ця прекрасна і щемлива пісня. То ж хай
вона прозвучить і сьогодні у виконанні Берегині подарунком для всіх мам у цей
світлий святковий день.
А ще хочеться
розповісти, що ця пісня композитора Анатолія Пашкевича у співавторстві з поетом Дмитром Луценко не так вже легко і створювалась. Важко уявити, але факт, що
майже двадцять варіантів написано було до цієї пісні! Завдяки натхненній
спільній творчості поета й композитора і народився твір, який згодом Василь
Юхимович назвав «новітньою українсько-соборною піснею».
Зі спогадів композитора
АНАТОЛІЯ ПАШКЕВИЧА:
«Це було десь у 1978
році… Пригадую, як зателефонував з Луцька Дмитру Омеляновичу Луценкові у Київ.
Розповів про мамині тюльпани, про вишню, про те, як помирала мама. Розмова наша
дуже схвилювала поета. А через кілька днів Дмитро Омелянович Луценко приїхав у
Луцьк, привіз із собою написані кілька рядків до майбутньої пісні… В Луцьку
його приймали, любили і поважали ! Скільки друзів у нього було! Дмитро
Омелянович, до речі, визволяв Луцьк під час війни.
… А скільки ми
сперечались у творчих муках під час роботи над піснею. Він завжди говорив, що
треба знайти «зернинку», з якої б проросла пісня. І от почалися творчі пошуки
тієї «зернинки». Дмитро зачинився в кімнаті, а я з баяном — на кухні.
Музикував.
Поет розповідав, що в
їхньому селі на Полтавщині говорили: вареники не «з вишнями», а «з ягодами».
Мабуть, з поваги до цього гарного дерева — прикраси кожної оселі. Виростила й
мама його не одну вишню… Любила їх.
— А ти знаєш, —
зауважив я, — мені здається, що та вишенька як символ маминої любові до нас, її
дітей, сама виросла над могилою її на Байковому цвинтарі, і навесні струшує
запашні пелюстки, ніби плаче за нею. О, Боже!…Знахідка!..
— Плаче тепер білим
цвітом мамина вишня в саду! — вигукнув і переніс у свій вірш. Оце ті слова,
яких мені не вистачало!..
Шукав отой музичний
зворот, який висвітлив би образ мами біля хати, подвір’я, садок, дитинство. І
раптом з’являється: «...плаче тепер білим цвітом мамина вишня в саду…». Я біжу
в кімнату й гукаю: «Дмитро Омелянович, є пісня — «Мамина вишня»!
Тримаючи в руці папір,
він узяв стільця, пішов у кінець кімнати, сів обличчям до кутка — і почав
писати… Його плечі здригалися. Я тихенько вийшов на кухню, сидів нишком, курив.
З кімнати долинали поетичні рядки. Я слухав, як Дмитро Омелянович тремтливим
голосом шукав оту «зернинку», з якої й проростає пісня…
Я відчував, що поет
линув спогадами у своє дитинство, у рідну Березову Рудку на Полтавщині… До
могили мами, що проводжала його молоду долю за село…».
Але чи не найяскравіші
враження від причетності до вивершення пісні залишилися у дружини поета ДМИТРА
ЛУЦЕНКА — ТАМАРИ ІВАНІВНИ:
«Реве і стогне
дзвінкоголосий рояль, а наш будинок такий, що на всі шістнадцять поверхів
чутно… Уже далеко за північ, а чутливий до найменшої неточності музикант все ще
не задоволений своїм творінням. Як на мій погляд, то більшої досконалості не
може вже й бути. Натякну йому про це, а він нервово:
— Ні, Тамаро Іванівно,
ось тут, чуєте, зависоко, це ж для народного хору. А ось тут треба акомпанемент
музично розвинути, а тут мелодію збагатити. Не відволікайте мене, прошу!
Через якийсь час: —
Стійте! — І, вхопивши щось навіяне народною мудрістю, почав обігрувати,
повертаючи і так і сяк.
А тоді вже виплеснув
нам такий реквієм-рефрен за дорогими втраченими мамами, яких ніколи не вернути,
що сльози на очах виступили».
Із спогадів народної
артистки РАЇСИ КИРИЧЕНКО:
«Пригадую, як Дмитро
Луценко вкотре навідався у Черкаси. Блукаючи вулицями міста, він запитав мене:
«Раю, а яку пісню ти ще хотіла б заспівати?» Я відповіла, що співати хорошу
пісню завжди приємно. А тим більше, якщо вона написана для мене. Хотілося б
дуже красивої пісні про маму…
Один із чергових
дзвінків Дмитра Омеляновича сповістив мене, що пісня готова. Аж тут — о, удача!
— ми їдемо на гастролі в Луцьк. З надією отримати нарешті пісню, як на крилах
лечу скоріш до Анатолія Пашкевича... Запізнилася. Пісня була готова, та не для
мене…Стало боляче…Композитор розпорядився по-іншому…(вперше пісню виконали
солістки Черкаського народного хору Євгенія Крикун та Ольга Павловська дуетом).
Дмитро Омелянович теж
хвилювався. Він присвятив мені вірш про мамину вишню, а «Мамину вишню» співали
без мене.
Заспокоїв мене поет.
Попросив, щоб я також її виконувала. І не сумнівалась, що це пісня — для мене.
І я співала…
У грудні 1995-го у
канадському місті Торонто відбувалися мої сольні концерти. На кожному з них я
виконувала «Вишню».
Немає коментарів:
Дописати коментар