ГОРТАЮЧИ СТОРІНКИ "Щоденників читання"

Павліна Пулу — письменниця, журналіст, дизайнер. Її роботи публікувалися у жіночих журналах, у 2011 році одне з оповіданнь письменниці посіло третє місце на конкурсі «Золота мантикора».  У 2013 році стала дипломантом міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова» за роман «Краса, що не рятує».

У цьому романі майже немає позитивних героїв. Чіткий безапеляційний поділ на чорне і біле, на своїх і чужих, на відданих друзів і зловмисних ворогів часто зустрічається в літературі і вкрай рідко – в реальному житті. А твір Павліни Пулу – це анатомічний атлас життя. Атлас, написаний дивовижно гарною, чистою та образною мовою, розтин особистостей, яким неможливо не замилуватися, дзеркало реальності, зіткане із напрочуд точних спостережень і соковитих, влучних порівнянь.

Надька-Верона фанатично закохана в себе і свою вроду. Вона завжди мріяла жити на батьківщині Ромео і Джульєтти, але життя все вирішило по своєму і вона опинилася в Сибіру... Надька все життя живе в своєму, можна сказати, егоїстичному світі, де в неї куча прихильників чоловічої статі, яких вона зіштовхує лобами, як півнів, любуючись на ці півнячі побоїща. Але засліплена своєю вродою, вона проґавила власне кохання, залишившись самотньою і нікому непотрібною. Адже з віком і краса минула ...

Якщо ви любите романи, як життя, якщо вам кортить прочитати щось щире, справжнє, буденне і страшне, красиве і жахливе водночас, ще й довершено написане – то знайшли «свій» твір.

А зараз цитати з нього.

«Людей поділяють на дві категорії – ті, які ще чогось чекають від життя, ті, які пригадують усе прекрасне».

«Щастя вже, щастя у цю мить. Те все, що попереду, – це мрія».

«…почала помічати дивну особливість цього світу – що довше вона жила, то більше жінок ставали молодшими за неї».

«Іноді людина вибирає самотність, якщо не може отримати бажаного».

«Той день, коли людина починає по-справжньому жити, завжди «завтра». Завтра відбувається все - дієта, ранкова гімнастика чи пробіжка, робота, секс, кохання, діти. Якби у світі настало завтра, він би вбухнув від гіперактивності. Час, коли справжнє життя вривається у чиюсь долю, - завжди незручний. То людина занадто молода, то вже застара, то саме хворіє, то не визначилась у житті, чи навпаки - визначилася...».

«Не зупинятися, навіть якщо боляче, не кричати, навіть якщо страшно, не озиратися, навіть якщо хочеться, бо перетворишся на соляний стовп. Ось вона, філософія Надьчиного життя…».