ГОРТАЮЧИ СТОРІНКИ "Щоденників читання"

      Після ознайомлення з цією книгою,  далеко її не відпускаю, хоча вона й «законспектована» у моєму «Щоденнику». Мова йде про збірку «Волонтери. Мобілізація добра», укладач якої Ірена Карпа. В ній – про волонтерство і не тільки – зібрано чималу кількість історій, які  написали українські  автори. Це збірка віршів, есеїв, щемливих оповідань і ріал-таймових записок. Хтось сильно заглиблювався в проблематику, деталі, саму суть феномену волонтерства, хтось пройшов по дотичній, геніально зачепивши ті струни, що найбільш зрезонують у читацькій душі.

Можливо, буду цитувати з часом ще, бо і конспект чималенький, та й близька вона по духу. Сьогодні – те, що зачепило найбільше, те, що спостерігаю уже з 2014 року, спілкуючись із незвичними людьми – справжніми волонтерами.

Треба буде після карантину віддрукувати цю цититу і помістити в нашій кімнаті, де ми збираємось, як підтвердження того, що ми робимо так само, і допомога, яку ми здійснюємо, насправді, йде на користь не тільки комусь, але й нам самим. Отже цитата із повісті Катерини Бабкіної «Найкращі вправи на м’язи серця», яка поміщена в збірці:

«Волонтерство тренує одразу багато м’язів серця, добра прокачка яких робить життя якіснішим:

  -  уміння віддавати і забувати про себе і свої потреби на користь інших;

 - уміння зупинятися і поважати свої потреби, любити свої бажання, розуміти, що маєш на них право;

 - уміння докладати зусиль і вірити в результати, мислити позитивно;

 - уміння прийняти відсутність позитивного результату і взагалі, будь-якого результату своїх найщиріших дій;

  -  уміння довіряти обставинам;

  -  уміння не вірити взагалі нікому й нічому;

  -  уміння бути частиною складного організаційного механізму;

  -  уміння покладатися лише на себе;

  -  уміння вірити, що від тебе залежить абсолютно все;

 - уміння прийняти те, що іноді від тебе взагалі нічого не залежить;

  - уміння бути безстрашним і вміння прощати собі свій страх і взагалі – вміння прощати собі, іншим світові і йти далі.

Чесно не можна без цього всього вижити й анітрошки не збожеволіти, і нема кращого способу всього цього навчитися, ніж взяти і почати щось робити, щось понад свої буденні дії, зорієнтовані на здобуття їжі та безпеки для себе й своїх найближчих».

 Активність наших учасниць загону «Невтомні бабусі» дає змогу не занудитися в умовах карантину. З перших днів карантину вони перекваліфікувались на пошиття масок. Навіть важко сказати скільки їх вже настрочено! Тільки за останній тиждень передали більше 300 штук. Віра Гордівська маски прикрасила вишивкою, Олена Цубер – в’язаними сердечками, Ганна Нелаєва виготовила в патріотичних кольорах, а стиль масок Зої Дацько я б назвала 2 «Х» - «хакі» і «хайтек», замітьме – не «хайтак». Всі маски виготовлені якісно.

 Але не думайте, що це і все – крім цього уже пошито більше 60 наволочок для вихованців Новосанжарського дитячого будинку-інтернату (їх треба пошити не менше 90, щоб кожному вистачило хоча би по одній). Виготовлені і готуються для передачі на схід бійцям десяток подушок також з наволочками. І це все вісім швачок!

А вишивальниці почали вишивати рушнички-божнички для обрамлення ікон у капличці, яку відкрито на передовій для хлопців, які воюють.

От тільки дідусі наші занудилися, та й бабусі, які не займаються рукоділлям, вже мріють, щоб скоріше випала можливість плести сітки, тут підкачаєш не тільки м’язи серця, але і всього тіла. Адже крім спільних добрих справ їх ще поєднує дружба, а в умовах карантину їм дуже не вистачає теплих зустрічей і спілкування, різноманітних бібліотечних заходів, які вони відвідують найактивніше.

Дякуємо, наші невтомні, неповторні і щирі друзі! Ми також з нетерпінням ждемо зустрічі з Вами всіма!!! Бережіть себе!!!