А голова журі цього конкурсу
у номінації "Романи» Віктор Разживін – кандидат
наук, доцент кафедри української літератури Донбаського педуніверситету, так
висловив свою думку: «На конкурсі цей роман здобув другу премію, але я
нагородив би першою. Це історія про те, як дуже грубий, жорсткий чоловік, який
став мером невеликого українського міста, закохався у бідну піаністку з
провалами у пам'яті. Жінку запросили пограти для народу під час його виборчої
кампанії. Через почуття до неї герой готовий залишити високу посаду, він мріє
про сім'ю і дітей. Історія доволі епічна, в житті так не буває – але ж так
хочеться дива! Історія про Попелюшку – невмируща».
Цікавий відгук опублікувала газета «Вісті Ковельщини» (Юля родом
із Ковеля) на книгу:
«Вона силою слова затягнула мене у
лабіринти своєї душі і не відпускала цілих два дні. Я відклав усі нагальні
справи, і, мов приречений, занурився у світ її філософських роздумів, глибоко
психологічних експериментів, красу мудро-ліричних образів. Я купався у цьому
дивному духовному морі і співпереживав з героями твору, які там рухаються і
шукають половинку до своєї душі. Вона – це Юлія Кубай та її роман «Душа».
Прочитавши його, я щиро кажу: «Браво, Юлю! Ти – талант!», – пише Анатолій
Семенюк.
Роман «Душа» навчить вас відрізняти справжнє від фальшивого, відкриє очі на
життєві цінності, що дарують гармонію, щастя і життєву мудрість. Якщо ви
втомилися від ілюзій та розчарувань та бажаєте знайти дійсно споріднену душу,
що розфарбує весь світ навколо найяскравішими фарбами, раджу прочитати цей
роман згодом, завітавши до нашої бібліотеки. Ми звикли звертати увагу на відоме
ім’я, життєвий досвід автора, але варто читати
і талановиту молодь, яка береться за
перо і впевнено, стрімко та літературно-професійно завойовує визнання. Можливо, і вигадана історія із
присмаком детективу, але щира і мудра:
«Іноді
навіть неможливо уявити, скільки людина може терпіти, чекаючи на щось. До
втрати пульсу, розуму, навіть до втрати свідомості вона чекатиме… На щось. Ось
саме: на щось невідоме. Хоча здається, що ти й сам розумієш, чого саме чекаєш,
та зрештою все виявляється або настільки добре, що від самого моменту лишається
неприємний солодкий присмак, або ж настільки кепсько, ніби все в одну мить
перетворюється на порожнечу. Але це жахливе чекання, яке вимотує нас,
знущається з нас. Навіть коли розум твердить: «Усе буде погано, краще не
чекати», – серце з усієї сили кричить про інше. Чи це просто сліпа надія? Я
давно вже помітила, що надія – це сліпота, ніби настає ніч. Але навіть тоді
бачиш зірки на небі й розумієш, що є якась іскра в цьому світі, а надія – це
темрява, у якій неможливо розрізнити що-небудь».
«Я розумію:
якщо людина не чує своєї душі, вона вважається мертвою, таким у цьому світі
жити не можна».
«Кожному з
нас призначена пара, з якою ми складаємо справжню гармонію. Нам дають одну на
двох душу… Як віднайти душу, коли навколо стільки лиць? Ідемо наосліп, зовсім
глухі до навколишнього світу, гукаємо її, сподіваючись бути почутими».
«Не щастить
– це стан, у якому людині найпростіше пізнати саму себе».
«У всьому є
сенс, Якщо ми цього не розуміємо – ще не значить, що цього немає».
Немає коментарів:
Дописати коментар