четвер, 4 березня 2021 р.

Повік «Червону руту» співати будуть солов’ї

4 березня 1949 року в місті Кіцмань на території Чернівецької області народився Володимир Івасюк. Він – непересічна особистість в українській культурі. Його називали українським Орфеєм, буковинським Шубертом, Ікаром української пісні, видатним композитором, одним із основоположників української естрадної музики. Вокальний ансамбль, в якому, крім Івасюка, співали Назарій Яремчук, Василь Зінкевич, Софія Ротару та інші, сучасники називали «українськими Бітлз». Колектив збирав величезні стадіони, а сам Івасюк мав унікальну здатність об'єднувати людей навколо себе.

Хіба міг хтось уявити, що на піку творчого злету його не стане? Володимир Івасюк прожив лише 30 років, але за цей короткий час він виконав свою місію, використав талант і потенціал, зробивши українську пісню знаною і популярною на весь світ.

Він створив 107 пісень, 53 інструментальних творів, музичний супровід до кількох спектаклів. Професійний медик Івасюк добре грав на скрипці, фортепіано, віолончелі, гітарі, чудово виконував власні пісні.

Також відомий Івасюк як талановитий живописець з цікавою манерою малювання. Він малював портрети близьких людей, автопортрети, шаржі. Можна з упевненістю сказати, що тільки передчасна смерть не дозволила належним чином розвинутися і цій грані таланту Володимира Івасюка.

Своїми творами він відроджував у співвітчизників любов до української пісні, фольклору, культури і протистояв радянській пропагандистській машині, спростовував одну з основних тез тогочасної пропаганди – твердження про наявність «єдиного і великого радянського народу».

Коли союзна преса рясніла хвалебними одами на честь 325-ї річниці підписання Переяславської угоди, вкладу Івасюка в загальну кількість хвалебних од на честь сумнозвісного «возз'єднання» комуністична влада так і не дочекалася. Замість цього композитор приступив до написання опери про запорозьке козацтво, партитури якої зникли з портфеля, знайденого біля мертвого тіла композитора.

За 2 місяці до смерті Івасюка викликали на допит у КДБ. Темою бесіди був гонорар, який композитору перераховували з Канади за випуск платівок з піснями. Грошову суму композитору настійно рекомендували перерахувати у «Фонд миру», обіцяючи за це дати дозвіл на відвідування США в рамках гастролей. Однак закордон Івасюка не цікавив, хоча за межами СРСР він був відомий.

Нелегким було життя Володимира Івасюка і з точки зору моральної. Після здобуття композитором всесоюзної слави знайшлося чимало заздрісників. Ще одним мінусом в біографії музиканта радянська влада вважала те, що членом Компартії він не був. Безліч нюансів в біографії композитора призвела до того, що при житті ніякі офіційні нагороди йому не вручалися. Тільки у 1994 році Івасюку присвоїли Державну премію імені Шевченка, а в 2009 році – звання Героя України уже посмертно.

4 березня 1999 року в Чернівцях відкрито Меморіальний музей Володимира Івасюка. Першим директором музею стала Парасковія Нечаєва, яка працювала там майже 10 років. У фонді бібліотеки - філіалу № 7 є її чудова книга «Володимир Івасюк», яка вийшла в серії «Знамениті українці». Це цікава розповідь і про його родину, і про друзів, і про композиторську діяльність.

Слід підкреслити, що саме висока популярність пісень Івасюка, безсумнівно, є однією з кращих нагород, яка тільки може бути дарована композитору народом.

Спасибі, друже, за любов жагучу

до рідної Вкраїнської землі,

повік твою «Червону руту»

співати будуть солов’ї, – ці слова тріо Мареничів, які були написані на похоронному вінку Івасюкові, є пророцтвом щодо популярності і живучості його пісень.

Немає коментарів:

Дописати коментар