Дві «Крамниці щастя» від сучасних письменниць

Народна мудрість проголошує: «За гроші щастя не купиш», «Грошей багацько, а щастя мало». «Ми дійшли висновку, що за допомогою грошей можна купити задоволення життєвим рівнем, але щастя не купиш», – дослідили і стверджують американські науковці. А ми хочемо Вас запевнити, що є крамниці щастя. У нашій бібліотеці їх аж дві. Не вірите? Тоді знайомтесь – це «Крамниця щастя» Ольги Деркачової та «Крамниця щастя» Анастасії Шевердіної, дві книги сучасних  письменниць, які відзначені на конкурсі «Коронація слова». І це не просто назви книг, в них є дійсно такі крамниці. Але чи можна там придбати щастя?

В книзі Анастасії Шевердіної  повсякденне життя невеликого містечка сколихнули надзвичайні й таємничі події. Одного дня в ньому з’являється дивний старий – чи то йог, чи то лікар, чи то фокусник – і відкриває «Крамницю щастя» у провулку імені Нещасного О. А., такому ж депресивному, як і його назва. Крамниця і її власник Світозар Данилович чутливо реагують на потреби покупців: і асортимент виявляється саме тим, який потрібен відвідувачу, й інтер’єр набуває такого вигляду, в якому він почуватиметься затишно і комфортно. Вбраний у білий костюм Світозар Данилович виконує роль такого собі спокусника: пропонує, дарує або залишає без нагляду речі, мовби знаючи наперед, хто на що поведеться. Жоден, до речі, не відмовляється, кожен випробовує свій чудодійний товар.

Яскрава вивіска і солодка можливість придбати щастя приваблюють до крамниці покупців, переважно підлітків, які потребують друзів, уваги від протилежної статі, щирості у спілкуванні. Але «Крамниця щастя» сама по собі не змінює життя, натомість проявляє не найкращі риси характеру героїв і дає можливість повчитися на своїх помилках.

Коли минає перша ейфорія від прийому «щастя», в людині відкриваються неприємні глибини: Андрій розуміє, що він не має друзів, бо сам не вміє дружити, Катруся, перетворившись з нецікавої для хлопців дівчини на ефектну красуню, виявляє, що готова іти на побачення з кожним, хто звертає на неї увагу, забувши про того одного-єдиного, який завжди поряд, а Настя, нагодувавши непосидючого братика шоколадками слухняності, ризикує назавжди його втратити.

Отже, «Крамниця щастя» Анастасії Шевердіної — щось середнє між Деревом пізнання добра і печерою ініціації, де підлітки позбуваються негативних рис характеру, переосмислюють себе і стають вдумливими та відповідальними дорослими. І точно впевнюються, що щастя за гроші не придбаєш.

Роман Ольги Деркачової «Крамниця щастя» – легкий, повітряний і меланхолійний, адже наскрізь пронизаний вічною темою – кохання.

Головна героїня Марина влаштовується на роботу в «Крамницю щастя». Це фірма, яка надає послуги клоунів, фей тощо. Ці замовлені персонажі приходять до дитини на День народження і розважають її. Дитина з того мала би радіти. Щоб дарувати радість, Марина теж хоче долучитися до такої діяльності. Але виявляється, що батьки тих дітей, які потребують клоунів і фей, замовити їх не можуть. А ті, що можуть, – справді замовляють, але дітям це вже не цікаво. І ставляться вони до цих «непроханих» гостей холодно. Тобто ці діти вже не відчувають смаку життя. У них перенаситилися всі рецептори. Вони не відчувають радості від щастя, що куплене за гроші. Тобто і тут перемагає народна мудрість.

А висновок хочеться зробити притчею Бориса Крумера «Про щастя»: «Бог зліпив людину з глини, і залишився у нього невикористаний шматок. «Щоб іще зліпити?» – запитав Бог. «Зліпи мені щастя», – попросив чоловік.

Нічого не відповів Бог і лише поклав людині у долоню шматочок глини. Кожен ліпить своє щастя власноруч».