субота, 27 березня 2021 р.

Іван Козловський робив перші кроки на сцені Полтавського оперного театру

Відзначаючи Міжнародний день театру, звісно, хочеться говорити про історію театрів свого міста. Ця історія славна і багата. Працівники бібліотеки-філіалу №7 хочуть познайомити зі сторінкою театральної історії Полтави, яку, мабуть, знають далеко не всі.

Якщо зазирнути у книгу Валерія Тесленка «Їм аплодувала Полтава…», то можна віднайти дуже цікавий матеріал про спроби корифеїв українського драматичного театру Марка Кропивницького та Миколи Садовського організувати перший український театр саме у нашій Полтаві, про численні гастролі пересувних драматичних колективів під керівництвом Панаса СаксаганськогоМихайла Садовського.

Але давайте, перегорнемо іншу сторінку історії. Виявляється, у Полтаві був оперний театр, який існував у період 1919–1929 років на базі музичної частини Першої української народної радянської трупи Першого радянського театру ім. М. В. Гоголя, акторів Полтавського українського драматичного товариства, також носив назву «Оперний трудовий колектив».

Саме на сцені цього театру робив свої перші кроки відомий співак Іван Козловський

У книзі «Музыка – радость моя и боль» 90-літній артист пише: «Своїх перших глядачів і слухачів згадую на оперних спектаклях у Полтаві…Я співав пісні на слова Шевченка, арію Ленського, серенаду Шуберта. Із Полтавським театром у мене пов’язані найсвітліші спогади».

В 1920 році Іван Козловський пішов добровольцем служити до лав Червоної Армії, опинившись у 22-й стрілецькій бригаді інженерних військ, розквартированій у Полтаві. Одного разу на запрошення адміністрації оперного театру червоноармієць Козловський замінив хворого артиста й виступив в опері «Фауст» Шарля Ґуно.

Маючи за плечима тільки два роки академічної вокальної школи, засвоєної на лекціях у Київському музично-драматичному інституті, Іван Козловський вийшов на сцену Полтавського оперного театру дякуючи підтримці своєї дружини, провідної артистки Полтавського музично-драматичного гуртка Олександрі Герцик та комбрига. Колишній царський полковник Чернишов, який розумівся на музиці, переконав комісара Найдьонова і не один місяць дозволяв талановитому кавалеристу залишати казарму, аби верхи прискакати на репетицію або зіграти у виставі.

Уявіть лише, як захеканий Фауст у будьонівці мчить Полтавою на коні, аби встигнути до початку вистави? Адже тоді діяв режим комендантських годин, всі спектаклі починались рано. Доводилось перевдягатися на вулиці, скидати гімнастерку та галіфе, а одягати манишку та фрак, виміняні на базарі на оселедця та сало.

У дні, коли виступав Іван Козловський, дирекція театру завбачливо звільняла перші три ряди партеру для бойових побратимів соліста. Обвішані кулеметними стрічками однополчани, із гвинтівками, гранатами за пасками, цигарками в зубах створювали в театрі колоритну масовку.

У гардероб ні зброю, ні шинелі ніхто з них підкреслено не здавав. Замість плескати в долоні, від захвату вони гупали об підлогу прикладами гвинтівок, які ставилися просто поряд із кріслами, і криками підтримували актора.

Саме в Полтаві відбулося знайомство молодого співака з колишнім диригентом Большого театру в Москві Арієм Пазовським, який його запросив у трупу Харківської опери. Так розпочинався шлях Івана Козловського до визнання і світової слави.

Немає коментарів:

Дописати коментар