10 травня 2020 р.

Матусин оберіг

 Добра прикмета – посадити біля будинку вишню. Вишня вважається символом родючості і достатку, а ще вона – оберіг, що приносить удачу.
                   Знову наснилось дитинство
 Тепле, як гарна весна.
          Вишня вдяглася в намисто,
    Мама щаслива й сумна.
     Там за село проводжала
Долю мою молоду….
  Щедро мені щебетала
     Мамина вишня в саду…
Ці римовані рядки читати не можна…бо вони самі собою співаються, наче так було завжди.
... Пісня дуже швидко розлетілася по всій Україні і за її межами. Понад шістнадцять тисяч листів у ті роки одержало Українське радіо з проханнями надіслати ноти й слова або виконати пісню в день народження мами.
А мамина вишня, в асоціації з іменем Раїси Панасівни Кириченко, це не просто пісня чи дерево, це уже і пам'ять, і пам’ятник, і вічна скорбота за нею та її мамою, і музей-садиба «Мамина вишня». Там дуже часто звучить ця прекрасна і щемлива пісня. То ж хай вона прозвучить і сьогодні у виконанні Берегині подарунком для всіх мам у цей світлий святковий день.
А ще хочеться розповісти, що ця пісня композитора Анатолія Пашкевича у співавторстві з поетом Дмитром Луценко не так вже легко і створювалась. Важко уявити, але факт, що майже двадцять варіантів написано було до цієї пісні! Завдяки натхненній спільній творчості поета й композитора і народився твір, який згодом Василь Юхимович назвав «новітньою українсько-соборною піснею».
Зі спогадів композитора АНАТОЛІЯ ПАШКЕВИЧА:
«Це було десь у 1978 році… Пригадую, як зателефонував з Луцька Дмитру Омеляновичу Луценкові у Київ. Розповів про мамині тюльпани, про вишню, про те, як помирала мама. Розмова наша дуже схвилювала поета. А через кілька днів Дмитро Омелянович Луценко приїхав у Луцьк, привіз із собою написані кілька рядків до майбутньої пісні… В Луцьку його приймали, любили і поважали ! Скільки друзів у нього було! Дмитро Омелянович, до речі, визволяв Луцьк під час війни.
… А скільки ми сперечались у творчих муках під час роботи над піснею. Він завжди говорив, що треба знайти «зернинку», з якої б проросла пісня. І от почалися творчі пошуки тієї «зернинки». Дмитро зачинився в кімнаті, а я з баяном — на кухні. Музикував.
Поет розповідав, що в їхньому селі на Полтавщині говорили: вареники не «з вишнями», а «з ягодами». Мабуть, з поваги до цього гарного дерева — прикраси кожної оселі. Виростила й мама його не одну вишню… Любила їх.
— А ти знаєш, — зауважив я, — мені здається, що та вишенька як символ маминої любові до нас, її дітей, сама виросла над могилою її на Байковому цвинтарі, і навесні струшує запашні пелюстки, ніби плаче за нею. О, Боже!…Знахідка!..
— Плаче тепер білим цвітом мамина вишня в саду! — вигукнув і переніс у свій вірш. Оце ті слова, яких мені не вистачало!..
 Шукав отой музичний зворот, який висвітлив би образ мами біля хати, подвір’я, садок, дитинство. І раптом з’являється: «...плаче тепер білим цвітом мамина вишня в саду…». Я біжу в кімнату й гукаю: «Дмитро Омелянович, є пісня — «Мамина вишня»!
Тримаючи в руці папір, він узяв стільця, пішов у кінець кімнати, сів обличчям до кутка — і почав писати… Його плечі здригалися. Я тихенько вийшов на кухню, сидів нишком, курив. З кімнати долинали поетичні рядки. Я слухав, як Дмитро Омелянович тремтливим голосом шукав оту «зернинку», з якої й проростає пісня…
Я відчував, що поет линув спогадами у своє дитинство, у рідну Березову Рудку на Полтавщині… До могили мами, що проводжала його молоду долю за село…».
Але чи не найяскравіші враження від причетності до вивершення пісні залишилися у дружини поета ДМИТРА ЛУЦЕНКА — ТАМАРИ ІВАНІВНИ:
«Реве і стогне дзвінкоголосий рояль, а наш будинок такий, що на всі шістнадцять поверхів чутно… Уже далеко за північ, а чутливий до найменшої неточності музикант все ще не задоволений своїм творінням. Як на мій погляд, то більшої досконалості не може вже й бути. Натякну йому про це, а він нервово:
— Ні, Тамаро Іванівно, ось тут, чуєте, зависоко, це ж для народного хору. А ось тут треба акомпанемент музично розвинути, а тут мелодію збагатити. Не відволікайте мене, прошу!
Через якийсь час: — Стійте! — І, вхопивши щось навіяне народною мудрістю, почав обігрувати, повертаючи і так і сяк.
 А тоді вже виплеснув нам такий реквієм-рефрен за дорогими втраченими мамами, яких ніколи не вернути, що сльози на очах виступили».
 Із спогадів народної артистки РАЇСИ КИРИЧЕНКО:
«Пригадую, як Дмитро Луценко вкотре навідався у Черкаси. Блукаючи вулицями міста, він запитав мене: «Раю, а яку пісню ти ще хотіла б заспівати?» Я відповіла, що співати хорошу пісню завжди приємно. А тим більше, якщо вона написана для мене. Хотілося б дуже красивої пісні про маму…
 Один із чергових дзвінків Дмитра Омеляновича сповістив мене, що пісня готова. Аж тут — о, удача! — ми їдемо на гастролі в Луцьк. З надією отримати нарешті пісню, як на крилах лечу скоріш до Анатолія Пашкевича... Запізнилася. Пісня була готова, та не для мене…Стало боляче…Композитор розпорядився по-іншому…(вперше пісню виконали солістки Черкаського народного хору Євгенія Крикун та Ольга Павловська дуетом).
 Дмитро Омелянович теж хвилювався. Він присвятив мені вірш про мамину вишню, а «Мамину вишню» співали без мене.
 Заспокоїв мене поет. Попросив, щоб я також її виконувала. І не сумнівалась, що це пісня — для мене. І я співала…
 У грудні 1995-го у канадському місті Торонто відбувалися мої сольні концерти. На кожному з них я виконувала «Вишню».

Немає коментарів:

Дописати коментар