Роман «Тримайся за повітря» – це історія дівчини Соломії, яка поїхала до
Португалії на заробітки. Письменниця розповідає про нелегку працю заробітчан за
кордоном, жахливі умови проживання, зневіру, а також порушує тему родової
пам’яті. За словами письменниці, у житті людини важливими є родинні зв’язки. У
головної героїні є записник, котрий їй залишила бабуся перед смертю і котрий
супроводжує її протягом усього життя. І не просто супроводжує, але ще й дає
поради.
Ось як про
книгу пише Євген Баран: «Якщо сказати, що Марія Ткачівська професійно пише
поезію і прозу, то це не про неї. Вона творить своє письмо думкою серця, а це –
мистецтво передачі життя таким, яким воно є, без прикрас і вигаданого.
Спонукати людей до розмислів – справа нелегка. Суспільність не схильна заглиблюватись
у роздуми – мислити здатні одиниці. Книжка вчить читача думати, бо бездумна
людина перетворюється на раба чужих думок».
А ще він
підкреслює, що «це книжка
афоризмів. Цитувати думки авторки можна до нескінченності, – чи не з кожної
сторінки». І я скажу, що це правда без перебільшення – Євген приводить 14 висловлювань, а я в своєму
«Щоденнику читання» нарахувала 17, і тільки одне висловлювання повторилось: «Той, хто вміє
збагнути, що він слабкий, – уже сильний». Читаючи
вислови Євгена, замислилась, як їх я
пропустила? – дійсно, дуже варті уваги:
«А коли подаєш руку допомоги, мусиш гребти за двох».
«Коли бідний наглядає за бідним, жоден із них багатим не стане».
«Із кожним роком я дедалі більше відчувала, що мені не вистачає мами:
невигріте курча і в спеку мерзне, не кажучи про осінню сльоту».
«На цвіт чекаємо цілий рік, а в колючках борсаємося щодня».
«Той, хто хоч раз загубився в лісі, впізнає очі заблукалого».
«Рука, яка хапалася за соломинку, упізнала руку, що хапається за
повітря».
«Той, хто боїться, не має крил».
«Тепло притягає тепло, а світло шукає світла».
«Повернутися чистим у дитинство може тільки той, хто прожив чисто все
своє життя».
«Те, що добре для серця, добре для голови, для тіла».
«Як мало треба для щастя. Варто простягнути
йому руку».
«Кожен потребує не тільки близькості, але й дистанції...».
«Інколи приходить час, коли треба зупинитися і подумати».
А це з мого
щоденника:
«Розпач – це
слабкість! Випрям плечі, підведи голову».
«Якщо хочеш,
того що не можеш – заборони собі хотіти».
«Пізно не
буває ніколи. Буває тільки важко усвідомити, що настав час щось змінити,
відмовитись від бажаного, звикнути до нового».
«Якщо ти
знемагаєш від ноші, попроси Бога, щоб він допоміг тобі нести твій хрест».
«Йди у життя
зі світлом, і воно обов’язково до тебе повернеться».
«Не опускай
рук, бо викотиться з них щастя».
«Доля
мінлива. Сприймай помірковано те, що вона несе тобі».
«Не
піддавайся страхові. Не втомлюйся жити. Навіть з утраченими мріями світ
залишається добрим».
«Не розчиняй
свою душу навстіж, тоді менше болітиме серце».
«Не забувай
про людське милосердя: рука, що дає ніколи не буде порожньою».
«У кохання,
як і у війну – легко ввійти, та важко вийти».
«Кохання –
це штормова хвиля, яка збиває з ніг, не питаючи згоди».
«Кожен
чоловік прагне мати поруч турботливу дружину. Кожна жінка прагне мати
мудрого чоловіка. Сім’я – це човник для двох: лише тоді має шанс перейти
пороги, коли веслують двоє».
«Коли
зустрічаються друзі, несуттєво, що їсти й пити та про що розмовляти. Важливо
бачити і чути одне одного, підкладати своє невидиме плече тому, кому край
необхідна опора».
«Якщо хочеш
осягнути, що таке воля, збагнути, що таке щастя – прости! Виношувати у серці
злобу і злість у сотні раз важче, ніж дати можливість стати чистим собі і
комусь. Щасливий той, хто вільний».
«Кожен сам
собі аптекар. Роби зі собою, що знаєш. Тільки нікого не звинувачуй у своїх
діяннях. Та ніхто крім тебе самої не
знає, що найбільше тобі потрібно. Біда, що іноді не знаєш цього навіть сама».
Немає коментарів:
Дописати коментар