Рідна домівка…Вона
об’єднує людей в сім’ю, хочеться, щоб вона була затишною, тоді спокій огортає
душу, а людські стосунки стають добрими і ніжними. Давайте сьогодні, у Міжнародний день сім’ї згадаємо колиску
свого дитинства, рідних і близьких, яких уже немає поряд, щоб цінувати тих, хто
потребує вашої уваги, або навпаки – щедро дарує її вам і іншим рідним. “Хата
моя, біла хата” – це раніше були хати вибілені, зараз інші часи, але хай будуть
білими, чистими думки і спогади, які
понесуть вас до рідного порога. А супроводом стане пісня у виконанні незабутньої Берегині – Раїси Панасівни і розповідь про
історію створення пісні “Хата моя, біла
хата”.
Зі спогадів
ТАМАРИ ЛУЦЕНКО, дружини поета ДМИТРА ЛУЦЕНКА:
«Пісню “Хата
моя, біла хата” Дмитро написав саме для Раї Кириченко. Про неї і про себе. І
він, і вона — діти села, діти землі. Від народження і до смерті… Секрет успіху
цих пісенних перлин — у творчому сплаві поета і композитора. Дмитро Омелянович
дуже точно вилив зі своєї ніжної душі чудові слова, що стосуються особистої
долі кожної людини: любов до матері, до рідної землі, до білої української
хати, де залишилося родове коріння. А талановита мелодійна музика Анатолія
Пашкевича ще більше поглиблює ці людські почуття…»
Зі спогадів
АНАТОЛІЯ ПАШКЕВИЧА:
«Одного
разу, пам’ятаю, їхали з Черкас у село на концерт автобусом. На першому сидінні,
взявши баян, я почав музикувати щось під настрій.
Дмитро
Омелянович питає мене: “Що ти хочеш сказати цією імпровізацією?”
Кажу: “Щось
перед очима стоїть хата…” “А яка хата?” — питає він.
“Біла,
покривлена хата з сумними вікнами, з вишнями, зі старою скрипучою грушею”, —
відповідаю.
Усміхнувшись,
поет задумливо мовив: “Схожа на мою, теж виглядає з вишняків, а за хатою —
висока груша-лимонка”.
Коли
повернулись із концерту ввечері, Дмитро Омелянович не пішов до готелю.
Залишився у мене ночувати, але не спав. Сидів до ранку у кріслі, щось мудрував
на дрібненьких білих папірцях. Списані, вони опадали на підлогу до його ніг,
наче осіннє листя під дерево…
Вранці на
столі лежав вірш:
Хата моя,
біла хата,
Рідна моя
сторона,
Пахне
любисток і м’ята,
Мальви
цвітуть край вікна.
Хата моя,
біла хата —
Казка тепла
й доброти.
Стежка від
тебе хрещата
В’ється в
далекі світи.
Я сів за
інструмент, шукав музичні образи. Програвав… Плакав…
А Дмитро
Омелянович порався на кухні. Готував сніданок:
— Толічка,
ходи снідати, — гукнув він.
— Який там
сніданок, — бринькнув я акордами. — Ходіть ви сюди, слухайте пісню!
— Хороша,
вона піде в люди, — сказав поет. Не мені судити про нашу спільну дитину — “Хату
мою, білу хату”, але й вона звучить, як і всі наші пісні, у моєму засмученому
серці».
Немає коментарів:
Дописати коментар