ГОРТАЮЧИ СТОРІНКИ "Щоденників читання"

 Готуючись до Дня вишиванки

      Подумки готуючись до Дня вишиванки, згадучи це радісне свято, яке завжди вирувало в нашій бібліотеці, натрапила в «Щоденнику читання» на цитату із книги Христини Лукащук «Олюднені».

        Перечитала майже всі книги цієї авторки, люблю їх за незвичність, а ще за те, що вони цікаво ілюстровані самою Христиною. Вона багатогранна особистість – художниця, письменниця, ілюстраторка, архітекторка, блогерка, галеристка, лекторка.

З цієї книги одна тільки розлога цитата, але пам’ятаю, як вона мене вразила, бо щось подібне має переживати кожна українка, коли одягає прекрасний одяг, оберіг, який дістався нам в спадок від пращурів. Отже, свого роду «інструкція» на одягання та носіння вишиванки.

      Героїня роману, сучасна дівчина,  з надією дописати курсову роботу та знайти щось незвичайне, потрапляє в село, де виросла відома художниця Марія Приймаченко. Дивним чином їхні долі переплітаються. В життя дівчини ввійде та розкриється романтична історія з минулого, яка в свій час була не закінченою.

 З якою незвичною гордістю і захватом про вишиванку говорить ця дівчина:

«Кожного разу як сорочку вишиту вбирала, то робилось мені якось дивно. Начебто перетворювалась в іншу, нетутешню красуню, про яку співалися пісні, якій писалися вірші, про яку складали легенди. Було враження, що мені судилось продовжити славний рід чарівних жінок зі забутих давноминулих козацьких часів. Жінок гордих, незалежних, та водночас ніжних і закоханих. Начебто на мене покладалася велика місія дожити за них, долюбити, докохати…

Сам собою вирівнювався стан. Постава робилась прямою, можна навіть сказати загородженою, голова піднімалась і мимоволі задиралось підборіддя. Тільки в такі моменти усвідомлювала усю свою красу, всю привабливість свого молодого, пружного тіла, граційної постави.

Сорочка, запаска, крайка – наче хтось вмисно виткав, вишив, скроїв, аби виставити на вселюдні оглядини усі мої чесноти».