Перегорнула свої
щоденники і віднайшла книгу про війну, але не про ту, що була 75 років тому і
не про ту, що маємо сьогодні. Це книга «Війна і ми» Сергія Пантюка –
роман-сповідь, плетиво спогадів людини, яка брала участь у двох збройних
конфліктах (в Нагорному Карабасі та в Придністров’ї). Вона надрукована в 2012
році.
Вразили слова, які тоді
можливо сприймав би по-іншому, бо це не стосувалось так вочевидь нашої країни
на той час: «…на гербі Росії має бути зображений не двоголовий орел, а зозуля
з двома анусами, бо де б випадково не впало їхнє яєчко, одразу ж починають
казати, що то їхня земля».
З цієї книги цитати про
війну:
«Війна не може зовсім
випаруватися з життя того, хто хоч трохи нею жив».
«Війною можна
захворіти, як морем чи горами. У мене були знайомі, які розповідали про такі
недуги, бо хронічно хворіли ними, але я не вірив. Поки не переконався – оце
таки суща правда. І доволі неприємна…»
«…дивіться на поняття
війни ширше. Озирніться навколо – ви бачите десь цілковитий мир? Навіть
функціонування нашого організму – це суцільна війна на клітинному рівні. Ми,
люди, перманентно воюємо зі всіма іншими мешканцями Землі – від дрібних комах
до велетенських китів. Ми воюємо з деревами, кущами і травами, бо все, що нам
потрібне для того чи іншого споживання, ми мусимо спочатку вбити».
Немає коментарів:
Дописати коментар