Кожен, тільки почувши слово «криниця», бачить в уяві вербу, а під нею живе джерельце, або дубове цямриння з відблисками води, в якій і вдень купаються зорі, або, журавель, який ніколи не відлітає у вирій. В сиву давнину життя кожного села починалося з криниці. Часто криниця була одна на цілу вулицю або околицю, сюди сходилися всі стежки, тут люди спілкувалися, отримували всю інформацію про життя села.
Вода – це не забаганка, а перша життєва необхідність. Відомо, що людина може значно довше прожити без їжі, ніж
без води. А особливо святою, як хліб, землю та вогонь, здавна вважають криничну
воду. Ковток прозорої джерелиці зцілює мандрівників, поновлює сили хліборобам у
спекотні жнив’яні дні, дарує радість пастухам. Українські криниці споконвіку
символізують достаток, невичерпну людську доброту, щирість, привітність.
Кринична вода, взята до схід сонця (непочата), мала лікувальні властивості:
її брали на омивання породіллі, на коровай брали воду з семи криниць, дівчата
вмивалися криничною водою на красу. Деякі з криниць мали воістину «живу воду»,
якою виліковували навіть безнадійно хворих людей.
Є криниці, які до цього часу зберігають не тільки цілющу воду, але й перекази
та легенди про історію нашого народу. Саме про такі відомі, до цього часу
збережені криниці працівники бібліотеки-філіалу № 7 створили презентацію «Це
слово співуче – криниця».
Немає коментарів:
Дописати коментар