11 квітня 2021 р.

Це слово співуче – криниця

Кожен, тільки почувши слово «криниця», бачить в уяві вербу, а під нею живе джерельце, або дубове цямриння з відблисками води, в якій і вдень купаються зорі, або, журавель, який ніколи не відлітає у вирій. В сиву давнину життя кожного села починалося з криниці. Часто криниця була одна на цілу вулицю або околицю, сюди сходилися всі стежки, тут люди спілкувалися, отримували всю інформацію про життя села.

Вода – це не забаганка, а перша життєва необхідність. Відомо, що людина може значно довше прожити без їжі, ніж без води. А особливо святою, як хліб, землю та вогонь, здавна вважають криничну воду. Ковток прозорої джерелиці зцілює мандрівників, поновлює сили хліборобам у спекотні жнив’яні дні, дарує радість пастухам. Українські криниці споконвіку символізують достаток, невичерпну людську доброту, щирість, привітність.

Кринична вода, взята до схід сонця (непочата), мала лікувальні властивості: її брали на омивання породіллі, на коровай брали воду з семи криниць, дівчата вмивалися криничною водою на красу. Деякі з криниць мали воістину «живу воду», якою виліковували навіть безнадійно хворих людей.

Є криниці, які до цього часу зберігають не тільки цілющу воду, але й перекази та легенди про історію нашого народу. Саме про такі відомі, до цього часу збережені криниці працівники бібліотеки-філіалу № 7 створили презентацію «Це слово співуче – криниця».

Немає коментарів:

Дописати коментар