середа, 28 квітня 2021 р.

Життя було мені як свято! Поетичний цитатник від Ірини Жиленко

28 квітня виповнюється 80 років з дня народження української поетеси, дитячої письменниці, журналістки та мемуариста Ірини Жиленко.

Вона залишила вагомий слід в українській літературі другої половини XX ст. — першої половини XXI ст., збагативши її високомистецькими творами. За книгу віршів «Дівчинка на кулі» у 1987 році її вшановано літературною премією імені Володимира Сосюри; за збірку «Вечірка у старій винарні» у 1996 році присуджено Національну премію імені Тараса Шевченка. За вагомий особистий внесок у розвиток української літератури, багаторічну плідну творчу діяльність Ірину Жиленко було нагороджено орденом княгині Ольги III ступеня. За активну участь у культурному житті та за книгу спогадів «Homo feriens» у 2012 році письменниця удостоєна премії імені Василя Стуса.

У війну батьки Ірини загинули, спершу нею опікувалися дідусь та бабуся у Звенигороді, що на Черкащині, а після війни вона з новою родиною повернулася до Києва. Перший вірш Ірина написала у восьмирічному віці. Пригадуючи дитинство вона іронізує: «А десь у класі третьому стала «жертвою Тарзана», бо, перелітаючи з дерева на дерево з моторошним тарзанячим зойком, зірвалась і впала, отримавши струс мозку. Після чого і почала писати вірші...».

Школа, потім, працюючи вихователькою дитсадка, подала документи на вечірнє відділення філологічного факультету Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка. А ще активна участь у роботі осередків українського відродження Києва 1960-х років: професійно займалась вокалом в університетській оперній студії та аматорському хорі «Жайворонок» при Київській консерваторії, танцювала у «Веснянці», гарно малювала, була членом Клубу Творчої молоді, Спілкиписьменників України, виступала на літературних вечорах. Товаришувала з Аллою Горською, Опанасом Заливахою, Михайлиною Коцюбинською, Василем Симоненком, Василем Стусом, Іваном Світличним, Євгеном Сверстюком та іншими.

Доля у мисткині була щаслива, оскільки творчість вона вдало поєднувала з родинним затишком. З чоловіком письменником-романістом Володимиром Дроздом вони одружуються всього через місяць після знайомства, але гармонійно проживають разом вічність. Спільно займаються вихованням дітей: доньки – Орисі Жиленко, яка стала великим вченим, кандидатом богослов’я, істориком та сина – Павла Дрозда – комп’ютерного генія.

Її твори доводять, що навіть у складних умовах можна створити свій, особливий, внутрішній світ та гідно існувати в ньому. Хоча після виходу другого збірника «Автопортрет у червоному» (1971 р.) Ірина Володимирівна не уникла нападів критики, яка звинувачувала поетесу в байдужості до соціальних проблем, радянських ідеологів дратувала її внутрішня свобода. Але навіть під впливом ідеологічного пресингу вона не зрадила своїм уподобанням. За будь-яких обставин поетеса бачила світ феєричним, світлим, святковим.

Настрій віршів Ірини Жиленко працівники бібліотеки-філіалу № 7 пропонують відчути у поетичному цитатнику «Життя було мені як свято!»

Немає коментарів:

Дописати коментар