вівторок, 13 квітня 2021 р.

Дитинство і юність письменниці Оксани Іваненко пройшли у Полтаві

13 квітня виповнюється 115 років від дня народження Оксани Іваненко (1906-1997) – українського прозаїка, перекладачки, автора багатьох книжок: літературних казок, реалістичних оповідань і повістей, творця біографічних романів про життя і творчість класиків української літератури. Усе життя Оксана Дмитрівна дружила з наукою. Про неї можна сказати, що вона відкрила минуле століття і завершила його, проживши 91 рік.

Працівники бібліотеки-філіалу №7 вирішили розповісти, що саме в Полтаві пройшли дитячі і юнацькі роки Оксани Дмитрівни і саме родина та її оточення мали значний вплив на формування особистості та вибору її життєвих пріоритетів.

Матері Лідії було 14, батькові Дмитрові39, коли вони повінчалися. Причому таємно. Цей шлюб  для родини  матері був несподіваним і небажаним.

Батьки Оксани Іваненко

В Полтаві, на колишній Різницькій горі (тепер – вулиця Василя Верховинця) купили молодята садибу і зажили дружньою родиною. Бо забрав Дмитро своїх батьків, а Ліда свою маму та молодшого братика Іллю. Родина розмістилася у двох будинках, з яких було видно чудовий краєвид з монастирем, що його малював Шевченко, і Ворсклою.

У сім’ї Дмитра та Лідії Іваненків була завжди злагода, трудова і творча атмосфера, шанобливе ставлення до українських і світових духовних цінностей. Батько працював редактором приватної газети, згодом викладав літературу в школі. А мама працювала вчителькою у притулку для дітей-сиріт, давала приватні уроки. Саме вона прищепила доньці любов до рідного слова,  української поезії, пісні.

В 1904 році в сім’ї Дмитра та Лідії народився Дмитро-молодший, а в 1906 – донька Оксана.

Оксана з братом Дмитром

В Іваненківському домі завжди бувало багато дітей. Це і рідні діти, і двоюрідні брати та сестри, які постійно жили у родині, і сусідські діти, і діти з дитячого будинку, якими опікувалась мати. Будинок, двір, сад — скрізь дитячий галас. Дітей оточувала увага численних родичів, які жили в Полтаві, приїжджали з Петербурга та інших міст. Родиною постійно ходили в театр, улаштовували домашні спектаклі.   

В їхньому домі бабуся вела репетиторство з німецької та французької, мама – з інших предметів. Дмитро й Оксана радо сиділи на цих уроках. Чи варто дивуватися, що в чотири роки дівчинка могла читати, незабаром – писати. Рано вона навчилася редагувати часописи, адже батько випускав «Колокольчик» – газету для дітей, а в шість років почала видавати власний журнал «Гриб». Оксанка змалку мріяла бути вчителькою. У 12 років сама уже давала уроки. А будучи підлітком, невпинно вчилася.

В домашній бібліотеці було багато художньої, наукової та дитячої літератури. Діти збиралися в саду й читали вголос книги, дитячі журнали і майже все прочитане одразу перетворювали на веселі ігри, вистави.

Все це сприяло формуванню в Оксани Іваненко національної самосвідомості, високих моральних якостей, естетичних і гуманістичних засад світогляду. Згодом про це вона детально розповість у своїх спогадах, в яких лагідними та теплими тонами буде відтворювати дорогі образи батьків.

А її брат, Дмитро Дмитрович, який став корифеєм фізичної науки, говорив, що, читаючи у Володимира Набокова опис дитинства, відчував знайому йому атмосферу.

У 15 років Оксана вступила до Полтавського інституту народної освіти. То були складні роки для країни, а дитяча безпритульність, бездоглядність набрали розмірів народного лиха. Організовувались дитячі будинки. І Оксана почала працювати вихователькою у одному з них. Вдень — робота в дитячому будинку, ввечері — лекції в інституті. Можна сказати, що у ті роки розцвів літературний хист майбутньої письменниці. Тоді не було ніяких сценаріїв свят, п’єс, інсценівок, написаних для дітей. Оксана писала вірші, казки. У спогадах «Мої казки і мої дорогі вчителі» Оксана Дмитрівна наводить кумедний випадок, котрий трапився з нею, коли завідувачка дитячого закладу, наказавши їй написати п’єсу для дитячого ранку, замкнула дівчину в кабінеті і не випустила, поки п’єса не була написана. Коли Оксана писала п’єсу, у її вухах весь час лунала музика композитора М. Глінки. «Вже й багато років згодом, коли я писала свої казки, — згадувала письменниця, — завжди для мене лунала якась знайома музика». Справді, оте тонке музичне звучання вчувається у всіх творах письменниці, передусім у казках про природу. Така захопленість літературою, а ще більше розмаїтим дитячим світом і визначили майбутнє Оксани Іваненко як дитячої письменниці.

У 1923 році Оксана перевелась до Харківського інституту народної освіти на факультет соціального виховання.

Влітку 1924 року на канікулах Оксана довідалася, що поблизу Полтави розташовано дитячу колонію, яку очолював добрий знайомий її матері Антон Макаренко. Там вона влаштувалася вихователькою у колонії, і її перебування не залишилось непоміченим – вона  стала прообразом Оксани Варської, поетеси та педагога з роману «Педагогічна поема» А.С.Макаренка.

Оксана Дмитрівна залишила рідні місця в середині 20-х років, і лише в квітні 1986 року приїхала до Полтави, щоб дихнути повітрям свого щасливого дитинства і юності, побачити незруйновані батьківські будівлі та милі серцю краєвиди.

Немає коментарів:

Дописати коментар