«Треба серця
докладати, аби діти, як бур’ян, не росли, отоді й пуття якогось ждати можна».
«Коли вам кажуть
скільки завгодно – знайте, це пастка. Це красиві слова, та й усе».
«Направду час –
це змія, що з’їдає за хвоста, усе рухається по колу. Усе й усі».
«Люди це набір
комплексів і парадоксів. Майже всі шкодують за чимось у минулому, але тільки на
словах».
А Наталка
Шевченко в романі «Подвійні міражі» своїх героїв книги змусила, не просто на
словах шкодувати за минулим…
Існує давня
легенда: раз на сто років древній бог збирає разом сімох різних людей, які
занапастили життя собі та іншим. Він доправляє «обраних» у таємне місце,
котрого не знайти на жодній мапі, і залишає там на ніч. До ранку доживуть не
всі. Але кожен, хто врятується, отримає шанс прожити власне життя наново.
Зробити інший вибір. Виправити всі помилки.
Герої роману –
семеро пасажирів однієї маршрутки… Їм
доля дарує другий шанс змінити своє життя. Вони й гадки не мають, що
опинились разом невипадково. Відтепер доля незнайомців перетворитися на шахові фігури у якійсь незбагненній і
моторошній грі. І вони мають зробити вибір, від якого залежатиме їхнє майбутнє.
Життєве кредо
Наталки Шевченко: «Ніколи не здавайся». І її герої так само не здаються — кожен
до останнього змагається за себе та… за інших. Вони справді змінюються. Вони
справді заслуговують на другий шанс. Тож «якщо літературний персонаж хоче жити,
письменник тут безсилий». А читач, перегорнувши останню сторінку цієї
захопливо-моторошної книжки, має нагоду замислитися й над власним життям.
Немає коментарів:
Дописати коментар