неділя, 28 червня 2020 р.

ГОРТАЮЧИ СТОРІНКИ "Щоденників читання"

       Перший роман «Мелодія кави у тональності кардамону» Наталія Гурницька присвятила своїй бабці Олі та дідусеві Івану-Михайлу Гурницьким, життя яких було непростим, доля складною, а кохання трагічним, проте вони завжди залишалися для неї зразком інтелігентності, вишуканості та культури, притаманних довоєнному Львову.
Ось як по-домашньому тепло і по-дружньому щиро пропонує цей роман у передмові, я повністю її підтримую, письменниця Наталка Шевченко: «Мелодія кави в тональності сподівання» не залишить вас байдужими. Цей роман не забудеться, не зітреться з пам’яті, неодмінно торкнеться вашого серця ніжними, мудрими словами, покличе вас до своїх сторінок мріями та сподіваннями, чарівними спогадами, лагідним теплом неймовірної історії про вічне кохання. Заваріть собі кави, охопіть філіжанку долонями, щоб зігріти їх – і своє серце – передчуттям дива, а потім сядьте в улюблене крісло і розгорніть цю книгу. І незабаром ви почуєте її – ту чарівну Мелодію Істинної Любові, Симфонію Пристрасті у вирі непростого, швидкоплинного, жорсткого, а часом і жорстокого, але завжди прекрасного, бо єдиного, –  життя».
Незначна частина мудрих думок:
«Здається, кохання це не лише надрив і спалах чуттєвості та емоцій. Воно ще й у турботі про щоденні потреби близької людини, у спокійному теплі долонь, у мовчазній згоді й розумінні того, що завжди є гарний настрій та бажання підтримати розмову. Таке кохання дуже прагматичне й одночасно безкорисливе, без нього складно, неможливо існувати, а щоб зберегти – доводиться важко працювати над залагодженням найдрібніших нюансів та щоденно миритися з найважчою із залежностей – залежністю від коханої людини. Тут або стійко приймаєш неписані правила, або мусиш змиритися з іншим, не менш банальним розвитком подій. Неможливо весь час жити на лезі ножа або на краю безодні. Іноді хочеться перепочити й отримати затишний притулок у безпечному місці, а для відчуття щастя достатньо найбанальніших та найпростіших речей: звичайної розмови, розмірених стосунків, сутінків за вікном, приємного тепла оселі, буденних клопотів довкола спільної дитини і відсутності суперечок з людиною, яку любиш».
«Здається, любити одруженого чоловіка – це щось цілком інакше, ніж хотіти продовження стосунків з ним».
«Напевно, це дуже важливо – любити у людині її недоліки та недосконалість. Можливо, навіть важливіше, аніж любити переваги та гарні риси».
«Дуже непросто прийняти те, у чому зазвичай немає жодної логіки. Думати, що можеш вплинути на події, убезпечитися від нещасть, відвернути їх – ілюзія, з якою важко, а іноді майже неможливо розлучитися. Ще важче змиритися з тим, що скоректувати вдається лише обставини, окремі ситуації, час, але не доля і не життя загалом».
«Для чоловіка краще щось не мати або недоотримати, аніж одержати це з надлишком».
Цитати із другого роману «Мелодія кави в тональності сподівання»:
«Дитина, яка росте в любові, не боїться жити, більше вірить у власні сили, та в те, що зможе багато досягнути. А це половина успіху».
«Доля – пані з дуже своєрідним і не менш самобутнім та специфічним почуттям гумору. Зазвичай сміється останньою саме вона. Іноді доля влаштовує такі гойдалки, що лише на злеті подих переймає від швидкості, висоти польоту і щастя, аніж здіймався вгору, а потім ще довго не можеш отямитися від падіння, зрозуміти як вижив, але й на землю летиш із меншою швидкістю, і, врешті підвестися на зранені ноги».

Немає коментарів:

Дописати коментар