Знайшла у своєму
«Щоденнику читання» багато записів, де є вислови про кохання, любов. Тому
вирішила зробити цілий цикл повідомлень про такі книги.
Почну з роману «Нічниця»
української письменниці Жанни Куяви.
В 2012 році письменниця отримала за цей роман
спеціальну відзнаку «За ексклюзивний жіночий твір» у літературному конкурсі
«Коронація слова 2012».
Ось як говорить
про цей роман Віра Наливана: «Нічниця» Жанни Куяви піднімає багато питань,
однак найголовніше з них, на мій погляд, те, наскільки тонкою є межа між
почуттям і одержимістю? Чому людина починає сприймати коханого, як річ, як те,
що краще сховати в скрині, щоб ніхто не бачив, щоб не забрали? Коли і за яких
обставин «клацає вимикач» та чи можна цього уникнути? Безперечно, більшість
психологічних проблем для людини є своєрідним «шлейфом» з її дитинства – адже
на розвиток особистості у першу чергу впливає сім’я і стосунки між батьками. І
ця історія не виняток. Можливо, якби Іванна в дитинстві бачила щасливу маму й
люблячого та відданого тата, в її житті все склалося б інакше. Але тоді не було
б цієї книги – а вона, безперечно, варта уваги. Нова, оригінальна, захоплива,
із продуманим сюжетом і персонажами – що ще потрібно для успіху?»
А ось Тетяна
Зінченко стверджує, що книга дуже захоплює і не відпускає: «Давненько книжка не
тримала мене в такій напрузі, як «Нічниця», і не вабила на все наступну
сторінку, бо сюжет стрімко закручувався, логіка подій створювала достовірну і
правдиву, невигадану історію, і ще
більше виникало важливих запитань, на які хотілося шукати відповіді на сторінках
роману негайно, ці запитання інтригуючим чином вислизали, обростаючи новими
запитаннями. А читацька інтуїція з
перших сторінок відчула: так, відповіді будуть. І вони були. Несподівані,
неочікувані, була гола правда, якщо можна так сказати. Я до цих пір не можу
зрозуміти логіки письменниці – на час написання роману початківця – як можна
було зважитися і ризикнути піддати обструкції кохання? Читачі могли просто
відторгнути аж настільки сміливу версію його трактування. Але насправді
відбулося все навпаки.
Роман занадто
наближений до кожної людини: чи то пережитим-передуманим, чи то побаченим, чи
то героями роману, чи то мовою, чи то простими і мудрими спостереженнями, які
раз по раз будять у споминах щось своє – і все, ти в полоні тих подій, ти їх –
безпосередній учасник».
А тепер цитати:
«Любов – не
знання, що їх можна передати. І не вміння, якими можна поділитися. Навіть не
наука, яку можна осягнути. І тим паче, не навички, які можна перейняти. То
якийсь неповторний складник саме твого єства. От, як доля. Немає ж поміж людей
прожиттів однакових. То відкіля візьмуться почуття такі самі?».
«Сила любові не
в силі. Сила любові – у справжності».
«Тих, кого не
поєднав Господь, людям не з’єднати».
«Нехай не
любити, але бодай уміти розпізнати справжнє від штучного варто навчитися за
життя. Хай милує Бог, тих, кого не суджено любити. Я б таким усі гріхи
відпускала, бо й отут, на землі, настраждаються. Без любові – нема життя. Хай
вона й вимучує, така-сяка, але з нею, наче всемогутній стаєш. До неба гожий
злетіти і Бога вірно любити. А без неї…».
Немає коментарів:
Дописати коментар