ГОРТАЮЧИ СТОРІНКИ "Щоденників читання"

       Всесвітня організація охорони здоров’я внесла любов до реєстру захворювань під шифром F.63.9, що іменується як «Розлади звичок та спонукань, неуточнені». Загальні симптоми: нав´язливі думки про іншого; різкі перепади настрою; перевищене почуття власної гідності; жалість до себе; безсоння, переривчастий сон; необдумані, імпульсивні вчинки; перепади артеріального тиску та інші. Скажіть, щось подібне багато хто з нас уже відчував, правда? А хотіли би знати, звідки все це береться на здавалося б донедавна цілком здорову душу? Відповідь давно знайома – читайте книжки.

Знайшла у своєму «Щоденнику читання» багато записів, де є вислови про кохання, любов. Тому вирішила зробити цілий цикл повідомлень про такі книги.

Почну з роману «Нічниця» української письменниці Жанни Куяви.

      В 2012 році  письменниця отримала за цей роман спеціальну відзнаку «За ексклюзивний жіночий твір» у літературному конкурсі «Коронація слова 2012».

Ось як говорить про цей роман Віра Наливана: «Нічниця» Жанни Куяви піднімає багато питань, однак найголовніше з них, на мій погляд, те, наскільки тонкою є межа між почуттям і одержимістю? Чому людина починає сприймати коханого, як річ, як те, що краще сховати в скрині, щоб ніхто не бачив, щоб не забрали? Коли і за яких обставин «клацає вимикач» та чи можна цього уникнути? Безперечно, більшість психологічних проблем для людини є своєрідним «шлейфом» з її дитинства – адже на розвиток особистості у першу чергу впливає сім’я і стосунки між батьками. І ця історія не виняток. Можливо, якби Іванна в дитинстві бачила щасливу маму й люблячого та відданого тата, в її житті все склалося б інакше. Але тоді не було б цієї книги – а вона, безперечно, варта уваги. Нова, оригінальна, захоплива, із продуманим сюжетом і персонажами – що ще потрібно для успіху?»

 А ось Тетяна Зінченко стверджує, що книга дуже захоплює і не відпускає: «Давненько книжка не тримала мене в такій напрузі, як «Нічниця», і не вабила на все наступну сторінку, бо сюжет стрімко закручувався, логіка подій створювала достовірну і правдиву, невигадану  історію, і ще більше виникало важливих запитань, на які хотілося шукати відповіді на сторінках роману негайно, ці запитання інтригуючим чином вислизали, обростаючи новими запитаннями.   А читацька інтуїція з перших сторінок відчула: так, відповіді будуть. І вони були. Несподівані, неочікувані, була гола правда, якщо можна так сказати. Я до цих пір не можу зрозуміти логіки письменниці – на час написання роману початківця – як можна було зважитися і ризикнути піддати обструкції кохання? Читачі могли просто відторгнути аж настільки сміливу версію його трактування. Але насправді відбулося все навпаки.

 Роман занадто наближений до кожної людини: чи то пережитим-передуманим, чи то побаченим, чи то героями роману, чи то мовою, чи то простими і мудрими спостереженнями, які раз по раз будять у споминах щось своє – і все, ти в полоні тих подій, ти їх – безпосередній учасник».

  А тепер цитати:

 «Любов – не знання, що їх можна передати. І не вміння, якими можна поділитися. Навіть не наука, яку можна осягнути. І тим паче, не навички, які можна перейняти. То якийсь неповторний складник саме твого єства. От, як доля. Немає ж поміж людей прожиттів однакових. То відкіля візьмуться почуття такі самі?».

  «Сила любові не в силі. Сила любові – у справжності».

  «Тих, кого не поєднав Господь, людям не з’єднати».

 «Нехай не любити, але бодай уміти розпізнати справжнє від штучного варто навчитися за життя. Хай милує Бог, тих, кого не суджено любити. Я б таким усі гріхи відпускала, бо й отут, на землі, настраждаються. Без любові – нема життя. Хай вона й вимучує, така-сяка, але з нею, наче всемогутній стаєш. До неба гожий злетіти і Бога вірно любити. А без неї…».