вівторок, 2 червня 2020 р.

Спробуйте каву з корицею…в книжковому форматі

        Кава з корицею — один з найпопулярніших рецептів серед напоїв, в які можна додавати прянощі. Невелика щіпка кориці, додана в процесі приготування кави, додасть вишуканий, м'який смак і тонкий, ніжний аромат, який не сплутати ні з чим.
Користь кориці з кавою обумовлена вмістом у ній природних ефірних масел, клітковини, мікро і макроелементів, що поліпшують апетит, стимулюють і нормалізують травлення, а також зміцнюють шлунок. Крім того, кориця корисна для: зниження цукру в крові, що корисно при діабеті другого ступеня; зниження холестерину; профілактики шлунково-кишкових захворювань і пом'якшення симптомів при розладі шлунково-кишкового тракту; лікування і профілактики ГРЗ; при болях в суглобах; поліпшення мозкової діяльності; зниження болю в зубах; усунення запаху з ротової порожнини; зняття головних болів. Сечогінна властивість напою зніме набряки, нормалізує тиск і полегшить навантаження на серце.
 Регулярне вживання кави з корицею уповільнює старіння клітин організму через наявність в прянощі антиоксидантів і її здатності стимулювати процес виведення токсинів з організму.
 Напій прискорює метаболічні процеси, що сприяє прискореному спалюванню жирових відкладень і допомагає знизити вагу. Для тих, хто сидить на дієті, кава з корицею буде корисна тим, що вона знижує відчуття голоду.
 Так, з приводу голоду… Захопилась поданням інформації про каву і зовсім забула, що хотіла поговорити про голод…але книжковий.
 Якщо хочете незвичну і цікаву книгу, то рекомендую «Кавовий присмак кориці». Ця книга Лариси Денисенко про дуже своєрідний любовний трикутник: Аліса, Лесь, його батько Олег…Переповідать не варто, а почитать – цікаво.
 А кава є однією з характеристик образу Олега, і є важливим елементом розвитку сюжету, адже саме за запахом фірмової батькової кави з корицею Лесь ідентифікує його присутність. Бо батько має особливий рецепт, який не вдається повторити синові і більше ніхто не готує такої кави.
 Кава постійно присутня як елемент розмови батька з сином, чого б вона не стосувалася. Кава завжди супроводжує героя, підкреслюючи його винятковість, неординарність, загадковість. Книгу можна почитати за посиланням:
                          https://nemaloknig.com/read-139738/
 А от хочеться привести кумедний випадок (це для того, якщо не станете читати книгу). Події відбуваються в місті Дурбан (Південно-Африканська Республіка).
 «Мене знайшов знервований спiвробiтник нашого консульства. «В нас неприємностi. Наших морякiв мiсцева влада звинувачує у контрабандi». Теж менi, дивина. Не було того разу, щоб нашi моряки залишили країну без дiамантiв та золота. I от їхня полiцiя захотiла проявити неупередженiсть i принциповiсть. Готували операцiю, дипломатичному корпусовi довели до вiдома.
 Завершилося це скандалом. Рiч у тiм, що тамтешнiй керiвник полiцiї вважав себе неабияким цiнувальником та знавцем культури слов'янських народiв. Тому твердо знав, що Тарас Шевченко – це видатний поет України, а от Алєксандр Пушкiн - «наше все» для росiян. Коли поскручували всiх морякiв та офiцерський склад бiлоснiжного лайнера «Тарас Шевченко», полiцаї були вельми здивованi з того, що жодних незадекларованих коштовностей не знайшли, натомiсть виявили спокiйних i пiдпилих приборкувачiв океанiв iз росiйськими паспортами. «Це що? Що це?», - волав керiвник мiсцевої полiцiї, тримаючи обiруч свою розпачливу голову; вiн не знав, куди собi приткнутися. А тим часом «Алєксандр Пушкiн», по самiсiнькi борти навантажений ювелiрною контрабандою, двi години як спокiйно прямував до Одеси, вийшовши вже з їхнiх територiальних вод.
 «Та чому? Як це розумiти? Тарас Шевченко - ваш поет?», - звертався, нетямлячись, шеф полiцiї до української компетентної особи. «Наш», - легко погоджувався той. «Ось! - запально кричав полiсмен. - Так. А Алєксандр Пушкiн - великий росiйський поет?», - питався вiн росiйського консула. «Да, а чьто?», - зумисне по-московському тяг «а» консул. «Як що? То чому ж вашi кораблi названо навпаки?» Обличчя чiльного полiцiянта було таким червоним, як спромога взагалi стати червоним чорношкiрому обличчю. Українська компетентна особа та росiйський консул знизували плечима. «А що тут такого? Нормально названi кораблi», - чемно вiдказували вони. «Чому росiйський корабель нарекли на честь українського поета, а ваш - на честь росiйського? Логiчнiше ж навпаки…» Полiцiянта було шкода. «А, ось ви про що, - правила наша компетентна особа. - Так це - дружба народiв у дiї», - добивала вона шефа полiцiї. А росiйський консул делiкатно поправляв йому краватку i, легко потицявши в неї пальцем, наче птах дзьобом, по-фiлософському зауважував iз класичною грiбоєдовською iнтонацiєю: «Горе от ума. Да-с, батенька». I посмiхався в сивi вуса».

Немає коментарів:

Дописати коментар