неділя, 14 червня 2020 р.

ГОРТАЮЧИ СТОРІНКИ "Щоденників читання"

        Була вже розповідь за письменницю МаріюТкачівську та її роман «Тримайся заповітря», а зараз розмова про роман «Голос перепілки».
Марія Ткачівська розмислює про надскладні стосунки між людьми – про любов і зраду, молодість і старість, про глухі кути та світло надії. Той, хто має батька, ніколи не зрозуміє того, який його не має. У книжці, майстерно написаній добротною мовою, письменниця намагається осмислити цю істину життя, вникнути в психологічний світ героїв, щоб спонукати читача до глибшодумання над сутністю   стосунків у родині.
Колись давно Борис звабив скромну сільську дівчину Стефу і відмовився від свого сина Мартина. Стефа та її малюк були приречені на голод і злидні. Тяжкі часи спіткали й самого Бориса – під час війни він опинився на чужині, в Німеччині. Там він зустрів землячку Ганну, яка до безтями закохалася в нього. Але доля розвела їх: Борис згодом повернувся до рідного села, став заможним господарем, а Ганна була змушена виживати з малою донькою на руках… Тим часом підростав Мартин. Він присягнувся ніколи й нічого не просити в батька, який викреслив їх із матір’ю зі свого життя. Та доля сплітається химерним візерунком: Мартин прагне одружитися з пасербицею свого батька – Марією…
«Не від кожної зорі стає світло».
«Коли від дитини відмовляється батько, у нього сліпе серце».
«Люди до того далеко відійшли від Божих законів, що  в їхніх учинках  можна зауважити дивні речі. Вважається, що в кожного своя логіка, правда. Немає своєї – є Божа, загальнолюдська логіка буття. Багато незрозумілого в стосунках молоді – емоційне збудження між особами різної статі доводить їх до «одурманення...».
«Із кожним роком я дедалі більше відчувала, що мені не вистачає мами: невигріте курча і в спеку мерзне, не кажучи про осінню сльоту».
«Щастя знає де воно починається. І горе знає…От тільки де вони закінчуються, знає лише Бог».
«Хто ділиться хлібом, той ніколи не буде голодним».

Немає коментарів:

Дописати коментар