Народився він в селі Огирівці Великобагачанського району Полтавської області в селянській родині. Закінчив
Білоцерківську середню школу, відслужив у армії, попрацював у колгоспі,
закінчив факультет філології та
журналістики Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка (нині
національний університет ім. Тараса Шевченка), працював в редакціях газет Великобагачанського,
Миргородського, Решетилівського та Шишацького районів.
Писати вірші почав дуже рано, першого
вірша написав ще у віці 16 років. Роком свого народження як літератора Іван
Нечитайло вважає 1952 рік. Тоді він уперше побачив своє прізвище під надрукованим
у районній газеті віршем «На сінозбиранні» і отримав перший гонорар. Мама йому казала: «Та
костюм, каже: «Та воно ще й діло є...».
А 1954 року, познайомившись з
творами юного автора, Павло Тичина побажав йому: «Хай росте талант Ваш. Він у Вас хоч і молодий, але ж яскравий».
І пророчі слова метра української поезії збулися.
Працюючи в пресі, продовжував
писати художні твори, які публікувалися у місцевих, республіканських газетах, журналах. З’являлися частенько й гумористичні твори, що публікував популярний
гумористичний журнал «Перець». Це помітив і схвалив полтавець Олександр Ковінька: «Нахил до гумору у Вас є. А це головне, збирайте по зернині і
творіть. Упевняю – вийде. Діло буде. Понесете людям сміх. Не все зразу
робиться. Школа і труд сміхотворні плоди принесуть… Пишіть, працюйте… Не вийшло
досконало одне, друге, третє… вийде п’яте».
Творив і збирав по зернині, і не
тільки гумор. Назбиралося.
Хоча з самого початку писав
багато поезій, першими, та ще й у республіканському видавництві, виходять книги прози – «Важкі борозни» і «Крутосхили». В них повісті і
оповідання, які написані запашною полтавською мовою про
дуже непрості життєві ситуації, про складні людські характери, про наболіле в
нашому суспільстві.
Лише в наступних книжках зазвучала
поезія Івана Яковича Нечитайла. Це – «Жайворонкове небо», «Поміж крутих берегів»,
«Осінні подихи весни», «Михайлівське надвечір'я», «Треба жити», «Сміх – не
гріх», «Арабески – душі сплески», «Відлуння», «Під небом древньої
Диканьки», «Труснула осінь золото з дерев».
З’являється цілий цикл віршованих повістей про
земляків – «Вічно молода Марія» (про Марію Башкирцеву), «Свіча безсмертя» (про Миколу Гоголя), «Небом осяяна» (про юну полтавську художницю Сашу Путрю), «Коваль
не лиш своєї долі» (про Героя України, Героя Соціалістичної Праці, Почесного
академіка та професора багатьох академій та вищих навчальних закладів,
засновника приватного підприємства «Агроекологія», Почесного громадянина нашого
краю Семена Свиридоновича Антонця).
До 200-річного ювілею Тараса Григоровича Шевченка поет створив поему «Мар’янська осінь Тараса».
Іван Якович Нечитайло – член Національної спілки письменників України (з
1998), Національної спілки журналістів України (з 1961), Полтавської спілки
літераторів (з 1992).
В 2008 році Іван Якович отримав
обласну премію імені Панаса Мирного за віршовану повість «Вічно молода Марія»,
а в 2009 році — обласну премію імені Леоніда Бразова за книгу новел, оповідань і
повістей «А життя дається раз…».
Черговою відзнакою його творчих
зусиль став Диплом лауреата XIV Загальнонаціонального конкурсу «Українська мова
– мова єднання» в номінації «Мовне багатоголосся» за книгу «Мереживо душі»
(2013).
Як свідчить сам Іван Нечитайло,
віршів він не пише — вони пишуться самі, коли того вимагає душа і палає серце.
Його поезії гріють серце читача, спонукають його до роздумів над життям:
власним, суспільним, державним і міжнародним. Тому його поетичні твори не мають
тематичної спрямованості. Вони відповідають плину життя.
Більшість поезій Нечитайла
близькі до народної пісні, казки, думи. Саме в них училися мелодійності,
ритмічності, художній образності, щирій емоційності кращі попередники й
сучасники Івана Нечитайла. Вчиться й він.
За емоційним забарвленням поезії
Нечитайла теж різні: серйозні й роздумливі, задушевно ліричні й жорсткі
політичні, гумористичні і сатиричні — про все, «що на серце лягло» і як
відгукнулося. І кожний читач обов 'язково знайде серед них щось для своєї душі,
тобто підвищить свою духовність хоч на один щабель. А хіба це не найголовніше
покликання справжнього мистецтва?
Іван Якович частий гість в стінах
бібліотек, зустрічається з читачами і молодшого і старшого віку, а його книги
із задоволенням отримують в дарунок бібліотеки і з нетерпінням чекають нових.
В ювілейний день побажаємо Івану
Яковичу життєвої енергії, міцного здоров'я, подальших успіхів у будь-яких
починаннях, щоденних справах, сміливих планах та сподіваннях, хай минають
негаразди та непорозуміння, а доля збагачує енергією, натхненням та радістю творіння!
Немає коментарів:
Дописати коментар