З усіх живих
істот на планеті посміхатися вміє тільки людина. Щоправда, дехто з нас просто
не використовує цей щедрий дар. І дарма: лікарі й психологи радять завжди тримати
своє почуття гумору «в робочому стані». Зрозуміло, сміх не замінює лікування,
але служить важливим доповненням до нього. Лікарі вже точно
знають, як діє сміх на людину, а фахівці навіть розробляють новий напрям у
медицині – сміхотерапію.
Учені рекомендують
замість 40 хвилин розслабляючого відпочинку хвилин п’ять від душі посміятися. У
результаті викид «стресових гормонів» (кортизону й адреналіну) різко
знижується, а виділення «гормонів щастя» (ендорфінів) зростає. Серцевий ритм
стає рівнішим, тиск знижується. Розслабляється і мускулатура. «Біохімічна
буря», яка відбувається в організмі під час сміху, знімає втому, очищує
дихальні шляхи і покращує циркуляцію крові. Залози внутрішньої секреції
виробляють речовини, що знімають головний біль. Крім того, сміх – прекрасна
гімнастика для кишечнику.
А ось і
найважливіші причин для того, аби
частіше усміхатися:
1. Посмішка
робить нас більш відкритими та доброзичливими. Дослідження показують, що
справжня усмішка спонукає інших думати, що у вас є безкорисливі наміри, тому
вона може стати магнітом для залучення друзів.
2. Посміхаючись,
ми виглядаємо молодшими та привабливішими. Оточуючі схильні занижувати вік
особи, яка посміхається.
3. Посмішка
заразлива. Посмішка може змусити іншу людину усміхнутися. Люди часто переймають
те, що бачать: на посмішку вони будуть відповідати тим же.
4. Посмішка
допомагає прожити довше. Посміхаючись, ми розслабляємося, серцевий ритм
сповільнюється, а кров'яний тиск знижується, що зменшує ймовірність серцевих
захворювань. Дослідження, проведені в Університеті Вейна (США), показали, що
чим частіше людина усміхається, тим довше може прожити.
5. Посміхаючись,
ми підвищуємо ступінь довіри. Дослідники перевірили гіпотезу про те, що усмішка
сприймається як сигнал про взаємну довіру. Люди більш охоче вірять і відкриті
тим, хто налаштований дружелюбно та усміхається.
6. Посмішка
зміцнює стосунки. Люди, які більше усміхаються, схильні бути більш
оптимістичними, радісними і емоційно стабільними та мають більш здорові
довгострокові стосунки.
7. Посмішка може
зробити іншу людину щасливішою. Коли ми бачимо посмішку на обличчях оточуючих,
у нас стимулюється робота серця і мозку. Цей ефект навіть сильніший, ніж від
шоколаду або отримання грошей.
8. Посмішка
додає впевненості. Уявіть себе усміхненою людиною із гарною поставою, і ви
одразу відчуєте себе більш впевнено.
9. Посмішка
покращує емоційне та фізичне самопочуття. Навіть коли ми усміхаємося, не
відчуваючи себе достатньо щасливими, ми можемо запустити вироблення в організмі
хімічних речовин, які допомагають налаштуватися на позитив.
10. Посміхатися
порівняно просто: усмішка вимагає менших зусиль, ніж похмурість, тому що задіє
меншу кількість лицьових м'язів.
Щоб посмішка
була емоційнішою - звертайтеся до книг!
Зараз можна було
б перелічити їх безліч - від класики до сучасності. Хочеться запропонувати Вам
прочитати роман-колаж з народного життя. Так
охарактеризував цю книгу сам автор Дмитро Кешеля і називається вона
«Родаки».
Історію сім"ї розповідає маленький хлопчик Митрик, який дивиться на
«дорослі» ситуації своїми допитливими дитячими очима і пропускає через власну
творчу натуру. Пригоди «родаків» Митрика описані колоритною закарпатською мовою з гумором,
хоча це інколи сміх крізь сльози.
Основою для роману стали особисті
переживання автора, який сам виріс у селі Клячаново неподалік Мукачева.
Ось давайте
відправимося з Митриком на урок з
біології. Дуже йому не хотілося навчатися, але як він говорить інколи «якимось дивом маленькі іскорки
просвітління і зацікавлення часом — хоч і з великими трудами — таки пробивалися
до моєї голови. А оскільки це було дуже рідко, то такі дивовижні події ставали
справжньою революцією, чи, точніше, великим стихійним лихом, від якого
потерпали всі. Подібне трапилося і того дня, коли на уроці біології…
Так ось, того
дня на уроці біології пан Фийса розповідав про походження людини. Звісно, я був
вельми далеко від уроку і місця походження сучасної людини. І треба було такому
статися, що в цю мить мені в голову залетіла та рідкісна іскра просвітління й
зацікавлення наукою. Краєм вуха із учителевих слів зачепив, що людина походить
від мавпи (мальфи). І хоч я виховувався в сім’ї побожній і твердо засвоїв, що
людина пішла від Бога, а ще точніше — від Адама і Єви, не це відкриття
ошелешило мене. Я миттєво глянув на портрет Леніна і підніс руку. І хоч учитель
ще не закінчив своєї оповіді, моя піднесена рука була у класі такою епохальною
подією, що пан Фийса одразу перервав урок і дозволив слова.
— Пане Фийсо, а
товариш Ленін, най ся не приказує, теж пішов від мальфи? — запитав нелукаво,
по-сусідськи я, спрямувавши палець на портрет.
Клас коротко
гримнув сміхом і занімів. Пан Фийса безпорадно оглядався навкруги й, наче над
прірвою, шукав якоїсь опори. Обличчя якусь мить розпливалося в дурнуватій
посмішці, відтак враз скам’яніло, наче пану вчителю водномить увігнали в
сідницю розпечену залізяку. Тим часом клас крадькома пас очима Маню Крумплянку
— доньку колгозного партійного секретаря, любовно прозваного в селі криволабим
Гебельсом. Маня в нас виконувала функцію такого собі шкільного осередку
комітету держбезпеки.
Мовлене мною,
видно, ошелешило й її, бо сиділа, надувши, як польова жаба, щоки, і, наче білка
з дупла, тільки блискала маленькими очицями-гудзиками: блись-блись,
блись-блись…
— Сесе єсть
ідеологічеськая діверсія! — винесла врешті-решт своє рішення Маня.
Учитель ще
більше сполотнів, а мені — що зайцеві стоп-сигнал. Збитошно реготнув і взявся
крутити кульку, аби при нагоді стрельнути Мані в потилицю.
— Ти що собі
дозволяєш, злодію короставий? — нарешті, задихаючись, видавив із себе пан
Фийса.
— Не
прозивайтеся, — образився я і тут же офіційно попередив: ще раз обізвете —
вікна вам повибиваю, а пса втоплю в колодязі…
— Як ти міг таке
про дорогого вождя… вождя всіх пригноблених… вождя пролейтаріату, — кричав, не
звертаючи увагу на мою погрозу, пан Фийса. І весь цей час шукав краплину
співчуття у погляді Мані-безпекашки. Але я ще більше підлив масла у вогонь.
— А шо-о-о…
Ленін — чорт рогатий! — почав щиро обурюватись я. — Якщо-о-о, кажете, што
вшиткі люди проізошли від мальфів, то што — Ленін від кобили?
Це, очевидно,
було вже надто. Я помітив, як мої ровесники принишкли, як горобці за мить до
урагану. Маня ж оговталася нарешті, випрямила плечі, підняла голову, очі
повісила на стелю й цвіла радісно, як божа ружа. Бідний пан Фийса був геть
знищений: притьмом здрібнів, покрився бордовими плямами і тремтів, наче
підключений до розетки.
— О, сили
небесні!!! — підійшов нарешті до мене. — Кажи. Кажи!.. За які гріхи мене так
тяжко Господь покарав тобою? — тут учитель мало не заплакав. — Ану ж марш мені
з класу! Щоби ноги твоєї тут більше…
Пан Фийса ще не
домовив, а я вже зірвався на волю.
— А ну ж стій! —
наказав учитель.
Я зупинився.
— Марш у куток!
На коліна! Руки вверх — і так стій!
Мене всього так
перекривило, наче одним ковтком вдудлив бочку смердючих оселедців. Проте наказу
підкорився й, похнюпившись, пішов у куток — все одно тут проводив значно більше
свого шкільного часу, ніж за партою».
Впевнені, якщо
не сміх, то принаймні посмішку визвала ця ситуація.
Цікаво, чим це
закінчилось? А загляньте до книги, адже наша сміхохвилинка уже добігла кінця.
Немає коментарів:
Дописати коментар