неділя, 28 червня 2020 р.

ГОРТАЮЧИ СТОРІНКИ "Щоденників читання"

       Дуже полюбляю читати книги Ірени Роздобудько, але ця вразила близькою темою – жіноча дружба, у яку не всі вірять. Ну і, звісно, як жінки без кохання?
 «Роман «Тут і тепер» — квартет жіночих доль, це галерея жіночих образів, ніби «вихвачених» фотокамерою із міського натовпу людей. Таких жінок, як ця четвірка подруг, ми зустрічаємо (може, не помічаючи) кожного дня. Але це не означає, що вони такі сірі та непримітні. Вони — це узагальнене жіноцтво, це, власне, ми. Ірен Роздобудько лише спробувала нас з ними познайомити ближче, адже головної героїні серед них в романі немає. Жінка в різних іпостасях та ролях — ось центральна героїня. Розповідаючи про чотирьох, автор насправді розказує про одну. Про Жінку.
Це своєрідний зріз сьогодення, зроблений талановитою рукою справжнього майстра слова. Звісно, події війни на східному фронті, непорозуміння Заходу і Сходу, анексія Криму не могли не прорватися в сюжетне полотно. Це й не дивно. Адже пані Роздобудько родом з Донеччини, й ця трагедія не може не боліти авторці, як будь кому з нас. Однак ці події не захмарюють загального оптимістичного настрою оповіді. Книга надихає, спонукає рухатись у напрямку щастя й нагадує про подруг родом із дитинства, чиї обличчя дивляться на нас зі старих альбомів. Захоплива книга!», - так вдало характеризує і радить книгу Оксана Басан.
 «Син, чоловік, дім, кілька вірних подруг і спокій. Щастя… Андрій у неї такий, що можна задихнутися від його єдиного поруху. Вона й задихається ось вже п’ятнадцятий рік поспіль, і хапає повітря, ніби в мед пірнула.
  Ніби стала героїнею Пісень над піснями…
 Голос любого мого! Ось він іде, скаче по горах, стрибає по пагорбах. Друг мій схожий на сарну або на молодого оленя. Ось він стоїть у нас за стіною, зазирає у вікно, миготить крізь ґрати. Любий мій почав говорити мені: встань, кохана моя, прекрасна моя, вийди!
 Ось, зима вже минула; дощ закінчився, перестав; квіти показалися на землі; час співу настав, і голос горлиці чутний у країні нашій; смоковниці розпустили свої бруньки, і виноградні лози, розквітаючи, виточують пахощі…
  Познайомились в інституті. …Стояла та дівчина, сама того не помічаючи, під зливою різнобарвного світла, що падало з високого вітражного вікна, ніби якимось дивом спустилася сюди, в цей «запашок», з неба чи гір.
  Свіжа, мов вода з джерела. І не дівчина — а вірш, зітканий зі слів, які нині не промовляють. Бо — забуті.
 …Встань, люба моя, прекрасна моя, вийди! Голубице моя, в ущелині скелі під покрівлею стрімкої кручі! Покажи мені лице твоє, дай мені почути голос твій, тому що голос твій солодкий…» - це про  Ельміру, героїню книг Ірени Роздобудько «Тут і тепер».
 Їх чотири подруги, головні героїні нового роману Ірен Роздобудько вирішують жити тут і тепер, не очікуючи на те, що їм будуть подаровані інші часи.
  Колись давно на запитання: «Чого б ви хотіли для себе після того, як ваше доросле життя стане штучним, втратить свіжість і справжність?», кожна з них відповіла по-своєму: смерті, слави, свободи… Тоді вони ще не знали, що коли життя впритул наблизить їх до цих понять, вони зрозуміють: немає нічого важливішого, ніж рятувати від смерті інших, слава не замінить справжньої любові, а абсолютна свобода часом межує з егоїзмом.
  «Любов не вбиває. Любов, Бог, віра, співчуття, рух, живість душі і  думок – це все продовжує молодість, не дає гнисти. І хто сказав, що любов лише для двох? Скільки людей ніколи не знаходять свою половинку або знаходять – а то не половинка, а якийсь уламок від чогось іншого і він ріже, ворушиться всередині, мов лезо. Любов це щось більше. Набагато більше, ніж ми можемо уявити в своєму егоїзмі».
 «Життя буває непередбачуване і ти йдеш боротися зі злом, чіпляєшся на себе розфарбовану по-бойовому маску, виймаєш зброю, гостриш ножі, а виявляється, що ці ножі спрямовані проти себе самої. А трапляється виповзаєш на сонечко без панцира, грієшся на травичці, а тебе таку хорошу і беззахисну, запросто скльовує голодний птах».
  «Як легко помилитися, не розібратися, де тебе нагодують, а де ти сам станеш поживою».
 «Для щастя народжуються тільки дурні і …звірі. Люди приходять на землю страждати і долати страждання. Або гинути від тягаря, якщо не здатні нести. Страждаючи, ти краще розумієш сенс всього – любові і здоров’я, розуму і безглуздя, миру і війни».

Немає коментарів:

Дописати коментар