Правовий
калейдоскоп
Прийняття нової
Конституції України було центральною політичною подією за усі п’ять років
існування української державності. За своєю історичною значущістю вона може
бути прирівняна лише до всеукраїнського референдуму 1991 р., на якому народ
України проголосував за державну незалежність. Саме після прийняття власної
Конституції Україна стала у світі легітимною державою.
У прийнятій Конституції
незалежної Української держави зазначено, що Україна є суверенною і незалежною,
демократичною, соціальною і правовою республікою, а носієм і єдиним джерелом
влади в країні є народ. Наголошується, що право змінювати конституційний лад в
Україні належить винятково народові і не може бути прерогативою держави, її
органів або посадових осіб.
Конституція України
містить положення про те, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність,
недоторканість і безпека в Україні визначені як вища соціальна цінність, а
права і свободи людини та їхня гарантія визначають сенс і спрямування
діяльності держави. Головним обов’язком держави (ст. 3 Конституції України) є затвердження і забезпечення прав та
свобод людини.
Закріплена у Конституції України ціла низка як традиційних, так і нових
гарантій прав та свобод людини та громадянина
дозволяє кожному громадянину обирати вид своєї поведінки, користуватися
економічними й соціально – політичними свободами та соціальними благами як в
особистих, так і в суспільних інтересах. Зокрема, кожна людина має право на
вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і
свободи інших людей, водночас має обов’язки перед суспільством, в якому
забезпечується вільний і всебічний розвиток особистості (ст. 23 Конституції
України).
Конституція закріплює право кожного на повагу до його гідності. Ніхто не
може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує
його гідність, поводженню чи покаранню. Жодна людина без її вільної згоди не
може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам (ст. 28 Конституції
України).
Громадяни України мають рівні конституційні права і свободи і є рівними
перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору
шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та
соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або
іншими ознаками.
Неприпустиме нехтування одними правами під приводом реалізації інших прав.
Всі права людини і права громадянина повинні захищатися державою. З цією метою
в Україні створені певні державні інститути. Гарантом права і свобод людини і
громадянина є Президент України. Парламентський контроль за дотриманням
конституційних прав і свобод людини і громадянина здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини.
Відповідно до Конституції України основне право громадянина – це його
можливість здійснювати певні дії для задоволення своїх життєво важливих
матеріальних і духовних інтересів, установлених державою і закріплених у
Конституції та інших нормативно-правових актах. У Конституції України
(переважно в розділі II) визначено такі групи основних прав: громадянські, політичні, економічні,
соціальні, екологічні, культурні, сімейні.
Громадянські права – можливості людей, що характеризують їхнє фізичне та
біологічне існування, задоволення матеріальних, духовних та деяких інших
потреб. Сюди відносять такі суб'єктивні права: на життя; на недоторканність
особи, житла, на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої
кореспонденції; на вибір місця проживання, свободу пересування, на вільне
залишення території України та повернення будь-коли в Україну; на свободу
власної думки і слова, на вільне виявлення своїх поглядів і переконань; вільно
збирати, зберігати, використовувати й поширювати інформацію усно, письмово та в
інший спосіб на свій вибір; на свободу світогляду і віросповідання тощо.
Політичні права – можливості людини і громадянина брати участь у
громадському та державному житті, вносити пропозиції про поліпшення роботи
державних органів, їхніх службових осіб та об'єднань громадян, критикувати вади
в роботі, безпосередньо брати участь у різних об'єднаннях громадян. До
цієї групи відносять такі права: брати участь в управлінні державними та
громадськими справами, користуватися рівним правом доступу до державної служби,
а також служби в органах місцевого самоврядування; обговорювати і приймати
закони та рішення загальнодержавного і місцевого значення, беручи участь у
всеукраїнському та місцевих референдумах; надсилати індивідуальні або
колективні письмові звернення чи особисто звертатися до державних органів,
органів місцевого самоврядування та їхніх посадових осіб; утворювати і брати
участь у роботі об'єднань громадян (політичних партіях і громадських
організаціях); збиратися мирно, без зброї та проводити збори, мітинги, походи й
демонстрації, про що завчасно сповіщати органи виконавчої влади чи органи
місцевого самоврядування; вибирати й бути обраним до державних органів та
органів місцевого самоврядування; мати громадянство.
Економічні права – можливості людини і громадянина, що
характеризують їхню участь у виробництві матеріальних благ. До них відносять:
право на приватну власність (індивідуальну і колективну); право на працю і
вибір професії та роду трудової діяльності; можливість вибору роду занять і
роботи за своїм покликанням; право на професійну підготовку і перепідготовку;
право на справедливу оплату праці; право на страйк; право на відпочинок тощо.
Соціальні права – можливості людини і громадянина із
забезпечення належних соціальних умов життя. Це є: право на охорону здоров'я;
право на житло; право на матеріальне забезпечення в старості, в разі хвороби,
повної або часткової втрати працездатності, втрати годувальника та ін.; право
на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї (харчування, одяг, житло).
Екологічні права – права людини і громадянина на безпечне
екологічне середовище. Тобто це право: на безпечне для життя і здоров'я
довкілля; на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди і т. ін.
Культурні права – можливості доступу людини до духовних
цінностей свого народу (нації) та всього людства, це: право на освіту; право на користування
досягненнями вітчизняної та світової культури; право на свободу наукової,
технічної та художньої творчості; право на захист інтелектуальної власності;
право на використання результатів інтелектуальної, творчої діяльності тощо.
Сімейні права – можливості людини і громадянина вільно
розпоряджатися собою в сімейних правовідносинах. Це означає: право на
невтручання в особисте й сімейне життя; на добровільне одруження, рівні права
та обов'язки у шлюбі та сім'ї; право на державну охорону сім'ї, материнства,
батьківства і дитинства; право на рівність дітей незалежно від походження чи
народження у шлюбі або поза шлюбом.
Кожному гарантується право знати свої права і обов’язки. Закони та інші
нормативно-правові акти, що визначають права і обов’язки громадян, мають бути
доведені до відома населення у порядку, встановленому законом (ст. 57
Конституції України).
При цьому, закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і
обов’язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому
законом, є нечинними.
Визначаючи права людини, Конституція України закріплює обов’язок
кожного неухильно додержуватися
Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і
гідність інших людей. Незнання законів не звільняє від юридичної
відповідальності (ст. 68 Конституції України).
При недотриманні прав людини чи /та громадянина, кожен має право на захист.
Одним із способів захисту є судовий захист, тобто право людини на звернення до
суду за відновленням своїх прав та інтересів.
Немає коментарів:
Дописати коментар