неділя, 28 червня 2020 р.

ГОРТАЮЧИ СТОРІНКИ "Щоденників читання"

    Любов у художній літературі – багатолика, романтизована й опоетизована, це благодатна тема для письменницьких пошуків. Але, ніде правди діти, - найскладніша. Знайти логічне пояснення деяких вчинків закоханих людей, достовірно виписати любовні колізії, а головне – дати відповіді на безліч запитань, які постійно породжує кохання у кожному серці, де селиться, - вдається далеко не кожному письменнику. Ці вразливі моменти відразу просікає читач і відкладає щойно розпочатий роман.
Але відкласти роман молодої київської письменниці Ірини Тетери "Київ – New York" неможливо. До речі, нею ж був написаний кіносценарій, сюжет якого ґрунтується на цій книзі, який отримав Спеціальну відзнаку Державного агентства України з питань кіно у рамках міжнародного літературного конкурсу «Коронація Слова».
«Звичайно, роман Тетери не є чимось новим чи революційним – історії про кохання вже не одне століття приваблюють читача. Та попри це слід визнати – їй вдалося написати жіночий роман, що виділяється на тлі багатьох сучасних та схожих між собою текстів, де події відбуваються в "рожевому" просторі, а закінчення, як правило, не зважаючи на всі труднощі і перешкоди позитивне та вдале. Сюжет роману "Київ – New York" розгортається швидко та подекуди несподівано. Твір щедро насичений діалогами. Попри те, що описані в книжці події часто важкі чи драматичні, текст створений Тетерою читається легко. Хоча й мелодраматичний роман "Київ – New York" першочергово розрахований на жіночу аудиторію, він видасться цікавим всім, хто вірить в кохання. Відповідно, текст вартує того, щоб бути прочитаним і дуже приємно, що українські автори створюють романи на теми близькі та зрозумілі чи не кожній людині», - так про роман говорить літературний оглядач  Микола Петращук.
 А ось, що сама Ірина пише про свою книгу: «Уся книга сповнена цілком реальних життєвих ситуацій, які вимагають якщо не відповіді, то хоча б миттєвої реакції на події. І мимоволі замислюєшся: а ти міг би вчинити інакше?.. Здавалося б, коли часу у героїні вже зовсім не залишається, коли вона усвідомлює, що вибір все ж міг бути іншим. А далі – осяяння: НІКОЛИ НЕ ПІЗНО ВСЕ ЗМІНИТИ – нехай і по іншу сторону реальності. Бо струна, натягнута між двома закоханими, набагато міцніша за життя.
 … Тільки почуття пробуджують в нас все людське: вміння радіти, співчувати, ненавидіти і кохати…».
 Письменниця Ганна Ручай відзначила, що «у романі багато простих фраз, які можна назвати авторськими афоризмами. Наприклад, «Життя – ось чим потрібно перейматися, не забуваючи ні на секунду, яке воно коротке»… Думки висловлені настільки прозоро й зрозуміло, що здається, десь уже це чув. А може, вони вже колись звучали в нас усередині, тільки ми не зуміли їх висловити? Хтозна. Залишається подякувати авторці: це сказано за всіх нас. «Любов не потрібно нести. Вона сама йде за тобою»…
 А я визначила з цього твору такі цінні вислови:
«Любов панує над нами. Цілком поглинає наш час, опановує думки. Вона дає нам відчуття, завдяки яким ми знову і знову нерозважливо підпорядковуємося їй. І нам залишається приймати, що судилося, і дякувати за це долі або бігти, злякавшись її руйнівної сили. Та варто відвернутися від кохання і його відбитки лягають на наші життя, залишаючи шрами в душі, відгукуючись болем на кожну згадку».
«Лебеді літають парами. І якщо з їхньою другою половинкою щось трапляється, то покинутий птах уже не полетить. Вони знають як обдурити смерть, перетворивши почуття на вічність. Вражаюча лебедина вірність, одна любов на все життя».
«Жінка красива, коли її кохають. І ця краса, не виражається в одежі або макіяжі. Вона блищить в очах і проступає рум’янцем на щоках, змушуючи перевтілюватися, ставати іншою».
«Кохання занадто дивне почуття. Воно нагороджує уяву людей, підкорених його владі, неймовірними здібностями. І ми починаємо бачити свою половину через призму власних бажань. Ми наділяємо коханих тими якостями, які здаються нам найбільш прийнятими і підходящими. Тому й захоплюємося незначними дрібницями, не звертаючи уваги на головне, на саму суть».
«Любов не бажає втрачати привабливості, тому й не підпорядковується сірим будням і логіці, доступній розуму. Вона завжди залишається аксіомою, яка не потребує доказів».

Немає коментарів:

Дописати коментар